Протягом історії розвитку духовної музики складалися певні традиції, напрями і стилі. Протягом багатьох століть в католицькій церкві використовується особливий вид літургійного співу – григоріанський хорал. Він являє собою невід’ємну частину спадщини давньої Церкви. Ці культові наспіви склали основу богослужбових музичних традицій католицизму.
Історія виникнення терміна
У ранньохристиянських літературних джерелах григоріанський хорал визначався як співочий стиль римського походження і називався cantus romanus або cantilena romana. Згодом цей канонізований звід мелодійних наспівів отримав широке поширення не тільки на території Риму, але і далеко за його межами.
Назва хоралу походить від імені Григорія I Великого (540-604 рр. н. е..) Але термін прийнятий через 300 років після його смерті. Також Григорію Великому нерідко приписується авторство пісень. Однак це невірно. Безумовно, він вніс значний вклад в розвиток музичних католицьких традицій, але не складав твори самостійно. Його роль полягала виключно у відборі і редагуванні наспівів, які згодом стали фундаментом. Папа Григорій Великий, який також відомий під ім’ям Двоєслов, затвердив основну структуру, систематизував проведення католицьких богослужінь, упорядкував по дат церковного року християнські мелодії і тексти для духовного читання.
Прийнято вважати, що григоріанський хорал – музичний символ Середньовіччя. Однак корені цієї традиції сягають значно далі – ще до часів пізньої Античності. Саме тоді на Близькому Сході почали утворюватися перші християнські громади. Передумовою для створення та розповсюдження цього жанру послужило бажання папської влади впорядкувати музичну сторону богослужіння.
