Таємниці загробного життя. Що відбувається після смерті? Уявлення про загробне життя в Стародавньому Єгипті

Фільми про загробне життя і єгипетських мумій бачили всі. Комусь ближче екранізації в пригодницькому жанрі, хто віддає перевагу фільми жахів або ж документалістику. Але який би жанр не виявився ближче глядачеві, сюжети про життя по той бік реальності незмінно привабливі для кожного, особливо якщо вони закручені навколо таємниць і легенд Стародавнього Єгипту.

Однак справжні вірування та уявлення про загробне життя в Стародавньому Єгипті не менш цікаві, ніж їх трактування сучасними сценаристами і режисерами, а може бути, вони навіть і більш захоплююче. Про це і поговоримо.

Куди вирушав людина після смерті?

У кожній культурі існує певне місце, в яке душа переноситься після того, як вмирає тіло. Єгиптяни не виняток. Загробна життя в Стародавньому Єгипті проходила в царстві Дуат.

Спочатку, до появи перших династій і в період Попередніх царств, Дуатом керував бог Анубіс. А саме царство мертвих не було поділу на світлу і темну сторони, всі душі були в одному місці. Однак упевненість у тому, що загробне життя продовжує справжню, була присутня і в ті далекі часи. Єгиптяни вірили, що соціальний статус, становище після смерті фізичної не змінюються. Тобто жерці не стають фараонами, а селяни – вельможами, або ж навпаки. На похмурих полях Дуата під невсипущим кривавим поглядом великого шакала, а саме в цьому образі любив показуватися Анубіс, кожна людина продовжує вести звичну йому життя. У відповідності з цією впевненістю і збирали посмертні дари – скарб, який міг знадобитися покійному на іншій стороні реальності.

Селян ховали зі знаряддями праці, фараонів – з предметами розкоші і символами влади. Не забували і про невеликі фігурки богів, які були присутні в кожному єгипетському будинку. Пізніше саме уявлення про царство Дуат змінилося, як і про всю загробного життя. Панування Анубіса змінилося управлінням Осіріса. Безкраї простори Дуата отримали поділ на місце, в якому мешкали чисті душі – поля, названі Іалу, та на свого роду чистилище для грішних. Воно знаходилося в пащі чудовиська, яке нарекли Амаатом. Якої душі куди податися – визначав сам Осіріс, а допомагало прийняти рішення богу зважування серця людини. На одній чаші ваг перебувало пір’їнка, а на інший, відповідно, серце.

Анубіс ж, розвінчаний єгиптянами, залишився одним з провідників душ, хоча решту своїх функцій цей бог не позбувся. Зміни в сприйнятті Дуата, нове уявлення про загробне життя склалися в період Середніх царств. В той же час виникли і перші «Книги мертвих», які стали на довгі століття супроводжувати покійних, виконуючи функцію, аналогічну вкладаються греками монеткам.

Погляд на людину

Уявлення сучасних людей наділяють природу людини двома сутностями – душею і фізичним тілом, в якому вона поміщена. Уявлення єгиптян про людської природі були дещо ширше.

Найголовніше, що становить природу людини, відповідно до вірувань єгиптян, – це «Ка». Ка – зліпок людини, його енергетичний двійник. Однак це не синонім терміна «душа», швидше – зміст, сутність, що визначає особистість. Ка притаманне не тільки людям – ця складова є у всього живого: у кущів, дерев, тварин, квітів, навіть у піщинок або гусениць. Без Ка ніщо не може жити в принципі. Якщо погубити чиєсь Ка, людина тут же помирає. На цьому була заснована стародавня магія Єгипту.

Крім Ка, природу людини складають:

  • Рен;
  • Хат;
  • Аху;
  • Ба.

Рен має два значення. Перше – ім’я, друге – пам’ять. Одне логічно випливає з іншого. У представленні єгиптян пам’ять – це самосвідомість особистості, а воно неможливе без імені. Згідно з віруваннями, коли приходила смерть, потойбічне життя не могла початися, якщо людина була позбавлена імені та пам’яті. Тобто якщо на саркофаг не завдали його ім’я. Чи ж не зробили відповідний запис у священних письменах, якщо саркофаг був відсутній.

Дивіться також:  Предмет і основні принципи психології

Мабуть, немає людини, який би не чув хоча б раз у кінотеатрі фразу фільму: «Священні письмена стерті». Після цього через якийсь час за сюжетом оживала мумія. Художній прийом сценаристів і режисерів повністю відповідає вірувань Стародавнього Єгипту. Видаливши або не написавши Рен, живі засуджували мертвого до вічного замешкання між реальностями. Покійний не міг увійти в Дуат, не маючи пам’яті й імені.

Хат – це фізичне тіло, іпостась, неспроможна жити без наповнення Ка. Як і Ка, Хат є у всього живого.

Аху має значення «освячений» або ж «просвітлений». Цю складову своєї природи людина не має протягом життя, вона здобувається тільки після смерті. Але складову Аху сама по собі загробне життя не дає. Аху спочилий отримує від жерців, які готують його тіло, через ритуал, який називається «Отверзение вуст».

Ба – це просто душа. Однак єгиптяни розуміли душу дещо ширше, ніж сучасні люди. Ба – це і психіка, і емоції, і свідомість. Цікаво, що в ті часи, коли в Дуаті головував Анубіс, тобто до початку періоду Середніх царств, наявність Ба приписувалося виключно фараонам, вищому жречеству і самим богам. Але з приходом до влади в Дуаті Осіріса все змінилося, і Ба стали наділяти кожної людини незалежно від її соціального статусу.

Що таке «Отверзение уст»?

Уявлення про потойбічне життя в Стародавньому Єгипті дуже цікаві. Але подальша розповідь неможливий без ознайомлення з ритуалами, які супроводжують перехід з однієї реальності в іншу. Ритуал «Отверзение вуст» – один з ключових в культурі поховання єгиптян, він грав дуже важливу роль.

Опис цього обряду зустрічаються в самих ранніх джерелах, виявлених египтологами, а зображення дій жерців є на стінах практично всіх культових споруд і, звичайно ж, пірамід.

Обряд полягає в тому, що жерці відкривають рот покійного. Це необхідно не тільки для того, щоб померлий міг пити, їсти, розмовляти або дихати, але і для входу в його тіло Аху. Ритуал існував з найдавніших часів, а останні згадки про нього відносяться до періоду, коли Єгипет завоювали римляни.

При проведенні цього обряду жерці використовували строгий перелік інструментів, в числі яких були:

  • спеціальне тесло, схоже з тим, яким працюють теслярі;
  • священна курильниця, зовні нагадує руку;
  • песеш-кеф – ніж, яким стосувалися особи покійного;
  • паличка для допоміжних цілей, виконана у вигляді голови тварини.

Ритуал становили 75 значущих епізодів. У них входила і попередня підготовка, і сам процес відкривання рота, і підношення дарів від Верхнього і Нижнього царств (для фараонів, звичайно ж). Заклинання, які підтверджують, що обряд був виконаний, містилися в індивідуальній «Книзі мертвих» покійного, як і інша інформація, яка могла знадобитися в потойбічному житті. Як живуть в Дуаті, відправляється туди не знав, тому було прийнято забезпечувати покійного свого роду «документом», тобто папірусом, що містить потрібні заклинання.

Що таке «Книга мертвих»?

«Книга мертвих» – це просто збірник текстів ритуальних заклинань, за допомогою яких покійного готували до життя в Дуат. І які, зрозуміло, могли йому там знадобитися.

«Книга мертвих» з’явилася не на порожньому місці, їй передували більш ранні збірки обрядових ритуальних заклинань:

  • «Тексти пірамід» – так називалися вони з додинастичного епохи аж до Середнього царства.
  • «Тексти саркофагів» – найменування використовувалося до початку Нового царства.
Дивіться також:  Затримка 5 днів: причини, крім вагітності, що робити

Ці збірники, що знаходять і вивчаються египтологами, являють собою абсолютно безладне нагромадження молитов, обрядових звернень, священних ритуальних фраз, охоронних заклинань і іншого. У порівнянні з ними, «Книга мертвих», що увійшла у вжиток наприкінці Середнього періоду або на початку Нового царства, виглядає ледь не як літературний твір або посібник, в якому розкладений «по поличках» вся загробне життя.

Що міститься в «Книзі мертвих»?

Уявлення про те, що це щось, завдяки чому можна підняти з праху мумію, є у всіх, хто любить дивитися пригодницькі фільми. Деякі вважають, що ці сувої папірусу – джерело знань про потойбічному світі Дуат. Однак це не книга про загробне життя. І не збірка якихось міфів або сказань. Це книга для загробного життя. Тобто збірник призначений для самого покійного, а не для ознайомлення живих з правилами і порядками Царства мертвих.

По своїй суті ця книга – збірник уявлень єгиптян про релігії, моралі, моральності, магії. У ній більше 125 глав, кожна з яких може пролити світло на яку-небудь сторону єгипетського буття не тільки в потойбічному світі, але і в звичайному.

Сама назва досить умовно. Обсяг змісту папірусів або ж шкіряних сувоїв залежав від того, що міг дозволити собі людина. Мова не про знатності або займаному положенні, а про те, скільки єгиптянин міг заплатити за оформлення для себе «Книги мертвих». Зрозуміло, чим більше була книга, тим впевненіше почувався єгиптянин.

Однак на чистоту і вага серця на суді Осіріса не могла вплинути жодна книга. Загробне життя ж залежала виключно від результатів цього суду. Такий ось парадокс.

Для науковців же більший інтерес представляють не священні тексти, молитви, захисні закляття й інші містяться у збірнику фрази, такі необхідні покійним на теренах Дуата. Інформацію про культурі, релігії, магії і звичаї єгиптян тих далеких часів дають ілюстрації, які в достатку присутні в знайдених у похованнях свитках.

Є у змісті і досить цікаві моменти. Наприклад, книга, виявлена в Ахмиме, містить цікаве заклинання або пісню, в якій покійний звертається до власного серця з проханням не свідчити про його гріхи перед Осірісом.

Що відбувалося на суді Осіріса?

З суду Осіріса починалася для єгиптян у потойбічне життя. Як живуть наші померлі предки, точніше, що відбувається з їх душами після смерті, приблизно знає кожна людина. І ці знання мають велику схожість з уявленнями про те, як був влаштований загробний світ Єгипту починаючи з часів Середнього царства. Суд Осіріса вельми схожий зі Страшним судом, а Іалу по суті є аналогом Раю, Амаат, відповідно, виконує функції пекла.

Під час суду над покійним Осіріс сидів на високому троні, тримаючи в руках символи верховної влади – батіг і свій жезл. Ззаду над ним розміщувалися свідки суду – боги номів у кількості 42 штук. У центрі ілюстрацій до «Книги мертвих» і на фресках завжди знаходилися ваги – головна «дійова особа» суду. Саме на них поміщали серце покійного. Поряд з вагами стояли боги Той і Анубіс. Мірилом гріховності і праведності служило перо богині Маат, розміщене на противагу серця.

Що цікаво, покійний міг звертатися до 42 богам і до самого Осірісу. Тобто міг виправдатися в скоєному в житті земної злочин.

Дивіться також:  Бортництво - це найстаріша форма бджільництва. Яке дерево годиться для бортництва

Зал суду Осіріса називався Чертогом обопільної правди. Сам же Осіріс іменувався Владикою обопільної правди. Що цікаво, земної мирський суд, який вершив фараон, був точною копією суду Осіріса. Звичайно, за винятком ваг, сердець і пір’я Маат. Сам фараон головував над колегією з декількох десятків суддів.

Хто такі боги номів?

Ном – найменування території, адміністративної одиниці, яке увійшло в ужиток при еллінському періоді. Первинне, єгипетська назва звучить як «септ».

Стародавній Єгипет налічував у різні часи неоднакове кількість номів і, відповідно, їх тотемних божеств-покровителів.

У знайдених вченими «адміністративні списках», належать до часів правління Снофру і Ниусерра, тобто до четвертої та п’ятої династії Стародавнього царства, згадується про 22 номах Верхнього Єгипту і 15 – Нижнього.

До початку Середнього царства таких територіальних одиниць стало 42. Саме стільки богів-покровителів цих областей і присутній на суді Осіріса.

Керували територіями номархи, які є прямими представниками фараона. А тотеми, то є молодші боги вважалися управителями земель від особи Осіріса.

Чим відрізнялося раннє уявлення про потойбічному світі від пізнього?

Крім того, що в стародавньому уявленні про Дуаті загробне життя перебувала у віданні Анубіса, а не Осіріса, були й інші відмінності.

Найголовніше з них – загальна територія загробного світу. Не існувало місця для праведних людей, як і своєрідного аналога чистилища для грішників. Тобто місця, в якому пащу Амаат заглатывала лиходіїв, не було. Зрозуміло, не існувало і суду Осіріса.

Іншою важливою відмінністю була наявність Аху у покійного. До воцаріння в Дуат Осіріса Аху наділялися тільки фараони і верховне жрецтво. Відповідно, ритуал «Отверзение вуст» проводився лише для них.

З мирської точки зору, ці відмінності означали ускладнення обряду похорону і його подорожчання після початку епохи Середнього царства.

Боялися єгиптяни смерті?

Смерть була частиною життя в Стародавньому Єгипті. Вона не сприймалася як горе або ж просто визначна подія. Швидше смерть була просто переходом. Свого роду переїздом на інше місце проживання в сприйнятті стародавніх єгиптян.

Саме такою особливістю уявлення про потойбічне життя і зумовлено те, що більшості європейців здається суперечністю. Мова про те, що Дуат очолив Осіріс, тобто функції заступника мертвих виконував бог родючості, від волі якого залежав розлив Нілу і врожай.

Насправді ж ніяких протиріч в цьому немає. Осіріс давав людям не тільки розлився Ніл і високі врожаї, але і позбавляв їх цього, приносячи голод, хвороби і смерть. Тобто він був і благодійником, і карателем. Якщо води Нілу не піднімалися до потрібної позначки, сотні селян гинули від голоду в прямому сенсі.

Наскільки велике було значення загробного життя?

Питання аж ніяк не пусте. Значення, яке надають потойбічного світу християни, кардинально відрізняється від того, чим для єгиптян була загробне життя. Єгипет непогано жив у цьому світі, в загробному царстві ж його громадян не чекала якась нагорода.

У представленні єгиптян життя в Дуаті була продовженням земного буття. Тобто якщо чоловік рибалив, то на теренах Дуата він стане займатися тим же. Якщо був жерцем – їм і залишиться. В Дуат потрапляли не абстрактні душі, як в християнський рай чи пекло, а Ка. Тобто повний енергетичний двійник людини, її сутність. Поняття Ка дозволяє стверджувати, що в Дуат потрапляв сама людина, залишаючи на земне зберігання тимчасово не що вимагається йому оболонку. Саме в цьому полягає відмінність уявлень давніх єгиптян про загробне життя від тих, які є у сучасних людей.