Походження мов індоєвропейської групи
Саме поняття індоєвропейських мов було введено на початку XIX століття німецьким вченим Францем Боппом з метою позначення єдиної групи мов Європи і Азії (включаючи північ Індії, Ірану, Пакистану, Афганістану та Бангладеш), що мають разюче схожі риси. Це подібність було підтверджено численними дослідженнями вчених-лінгвістів. Зокрема, було доведено, що санскрит, грецький, латинський, мова хетів, давньоірландський, старопрусский, готичний, а також деякі інші мови відрізнялися дивовижною ідентичністю. У зв’язку з цим вченими стали висуватися різні гіпотези про існування якогось прамови, який і став прабатьком всіх основних мов цієї групи.
На думку деяких вчених, цей прамова почав розвиватися десь на території Східної Європи та Західної Азії. Східноєвропейська теорія походження пов’язує початок формування індоєвропейських мов з територією Росії, Румунії та країн Балтії. Інші вчені вважали прабатьківщиною індоєвропейських мов балтійську землю, інші пов’язували походження цих мов зі Скандинавією, з північчю Німеччини і півднем Росії. У XIX-XX століттях широкого поширення набула азіатська теорія походження, яка була згодом спростована лінгвістами.
Згідно численних гіпотез, місцем зародження індоєвропейської цивілізації вважається південь Росії. Якщо бути більш точним, ареал її поширення охоплює велику територію від північної частини Вірменії уздовж узбережжя Каспійського моря аж до азіатських степів. Найдавнішими пам’ятками індоєвропейських мов вважаються хетські тексти. Їх походження відносять до XVII століття до нашої ери. Хетські ієрогліфічні тексти – стародавні свідоцтва невідомої цивілізації, що дають уявлення про людей тієї епохи, про їх бачення самих себе і навколишнього світу.
