Створення Священного синоду
У 1718 році Петро віддав наказ про формування Духовної колегії або Святійшого урядуючого синоду. Він мав прийти на заміну вже усталеного патриаршеству. Раніше вже згадуваного Стефана Яворського призначили президентом Духовної колегії, а її учасниками стали два єпископа, одним з яких був Феофан Прокопович, архімандрити й протопопи. Главою синоду був обер-прокурор, якого призначав державний правитель. Як правило, обер-прокурорами ставали світські люди, які до цього не мали серйозного ставлення до релігії. Вони виконували функції, пов’язані безпосередньо з діяльністю церкви: тлумачення догм, цензура релігійних видань, протистояння єресі, завідування школами та іншими навчальними закладами і т. д. Крім функцій, перерахованих раніше, синод також був свого роду аналогом Духовного суду. Присутність даного органу складалося з 12 ієрархів, яких також призначав державний правитель.
Священний синод був центральним апаратом церковно-адміністративної влади в Російській імперії аж до серпня 1917 року. У 1918 році синод як орган, який підпорядковується державі, був ліквідований Радою народних комісарів, а його місце знову зайняла відроджене патріаршество. Деякий час він виконував функції колегіального керівного органу, але в 1924 році патріарх Тихон повністю його розпустив. Повне відновлення діяльності синоду відбулося в 1945 році на Помісному соборі.
