Особливу значимість при формуванні гармонійно розвиненої особистості набуває фізичне виховання. Воно дозволяє зміцнювати тілесне здоров’я, а також духовні якості підростаючої людини. Саме тому фізичне виховання являє собою один з розділів педагогіки.
В його основі знаходяться методи, що мають нерозривний зв’язок з необхідними засобами, а також принципів, що регулюють цей процес.
Трохи історії
Що таке фізичне виховання? Це не що інше, як педагогічний процес, який спрямований на вдосконалення функцій і форми людського організму, в процесі якого встановлюються рухові вміння та навички, а також пов’язані з ними знання. Все це призводить до розвитку фізичних якостей.
Витоки подібного спрямування на виховання сягають своїм корінням до самого раннього етапу розвитку людського суспільства. Його елементи існували ще при первісному ладі. В ті часи люди будували собі житло і добували їжу, охотившись на диких тварин. Подібна діяльність, яка необхідна для існування, сприяла вдосконаленню фізичних здібностей людини. Він ставав більш сильним, витривалим і швидким.
Поступово люди стали звертати увагу на те, що ті представники племені, які були більш активними й рухливими, відрізнялися особливо високою працездатністю. Це сприяло усвідомленню того, що людині потрібно виконання вправ, тобто повторюваність дій. Саме це і послужило основою фізичного виховання.
Людина, яка усвідомила ефект упражняемости, почав імітувати рухи, які були необхідні йому в трудовій діяльності. Причому робити це він почав у вільний від виконання своїх робочих обов’язків час. Так, мисливці кидали дротики, вправляючись на зображенні тварини.
Після того, як різні рухові дії стали застосовуватися поза трудових процесів, змінився їхній зміст. Поступово вони стали не чим іншим, як фізичними вправами. Це дозволило значно розширити сферу їх впливу на людину. І в першу чергу подібні дії стали ставитися до його фізичному вдосконаленню.
Згодом еволюційний розвиток показало, що свого кращого ефекту фізична підготовка досягає в тому випадку, коли людина починає займатися нею, починаючи ще з дитячого віку. Тобто у разі здійснення навчального процесу, готує дитину до життя і до праці. Все це і послужило джерелом виникнення фізичного виховання в тому сенсі, в якому ми його розуміємо в даний час.
Організовані форми даного процесу існували ще в Стародавній Греції. Вони застосовувалися у вигляді навчання молоді спортивним та військовим вправам. Однак до часів новітньої історії подібні заняття продовжували залишатися надбанням представників лише привілейованих класів або ж не виходили за рамки підготовки майбутніх воїнів.
Визначення поняття
Що таке фізичне виховання? Це не що інше, як навчання рухам. Крім цього під ним мають на увазі формування фізичних якостей, які поєднуються з розвитком усвідомленої потреби у спортивних знаннях. У цьому виді виховання виділяють дві сторони. Одна з них є фізичною освітою. Друга ж нерозривно пов’язана з удосконаленням спортивних навичок.
Виходячи з цього, можна отримати більш конкретну відповідь на питання «Що таке фізичне виховання?». Це процес, необхідний для розв’язання певних виховних та освітніх завдань. Причому даного напрямку притаманні всі ті ознаки, якими володіє педагогічний процес. Відмінна здатність подібного виховання полягає у системному формуванні рухових навичок і вмінь, що в сукупності надає безпосередній вплив на фізичну дієздатність людини.
Методичні принципи
Фізичне виховання та розвиток стає можливим лише при систематичному впливі на організм людини. Виконувані при цьому вправи можуть бути максимально успішними лише тоді, коли вся система способів і засобів (методика) буде знаходитися у повній відповідності з основними правилами і закономірностями даного напрямку педагогічного процесу.
Існуючі закономірності і правила називають принципами фізичного виховання. Їх знання, а також дотримання дозволяє людині оволодівати конкретним руховим навиком. При цьому у нього розвивається певна фізична якість. Це може бути гнучкість, витривалість, сила і т. д. І навпаки. Пробіл у знаннях принципів і методики фізичного виховання або ж їх невміле застосування значно гальмують успіхи в навчанні руху. При цьому значно ускладнюється формування таких необхідних рухових якостей.
Основні принципи методів фізичного виховання, якими педагоги повинні керуватися при побудові занять, це:
– свідомість;
– активність;
– наочність;
– доступність;
– індивідуалізація;
– систематичність;
– динамічність.
Розглянемо перераховані вище принципи докладніше.
Свідомість і активність
Застосування цих принципів у процесі фізичного виховання дозволяє сформувати свідомість відносин і стійкий інтерес дітей до занять. Це стає можливим тільки в тому випадку, коли має місце творче співробітництво між педагогом і вихованцями. Професіоналізм учителя полягає в його здатності довести до дітей конкретний зміст і значення виконуваних ними вправ. При цьому повинно бути вказано не тільки що і як слід виконувати, але і чому педагог запропонував саме це рух, а не інше, і як воно вплине на ті чи інші функції організму.
Також система фізичного виховання передбачає проведення спільного аналізу вдалого чи невдалого виконання певних вправ. При цьому повинен бути здійснений пошук помилок, допущених в техніці рухів, і причини їх виникнення. Далі необхідно розглянути шляхи усунення таких помилок, що сприятиме свідомому і активному ставленню дітей до процесу навчання, привчить їх до самоаналізу, самооцінки, а також самоконтролю проводиться рухової діяльності. Це, в свою чергу, дозволить розвинути у вихованців прагнення та інтерес до самовдосконалення. Подібний шлях непростий. Проходження його пов’язане з великим і напруженою працею.
У системі фізичного виховання неминуче застосування і виснажливих вправ, і «нудних» завдань. Їх виконання стає можливим, якщо діти будуть усвідомлювати важливість подібних дій та їх необхідність для становлення гармонійно розвиненої особистості.
Наочність
Даний принцип у фізичному вихованні дітей може бути забезпечений при комплексному використанні різних форм. Так, наочність має місце при:
– рухових діях викладача або підготовленого вихованця;
– перегляд навчальних відеофільмів;
– демонстрації наочних посібників, а також схем, малюнків;
– наявність слухових і зорових орієнтирів і т. д.
Застосування різноманітних засобів і форм наочності сприяють максимально ефективному вирішенню завдань фізичного виховання, яка полягає у формуванні точної моделі рухової діяльності.
Доступність та індивідуалізація
Дотримання даних принципів передбачає строгий облік вікових особливостей, статі вихованця, рівня його підготовленості, а також наявних відмінностей у психічних і рухових здібностях. При цьому доступність виконуваних вправ зовсім не означає повної відсутності труднощів при їх виконанні. Вона передбачає послідовне і постійне їх подолання, що можливо при мобілізації не тільки фізичних, але й духовних сил дітей. Міру доступності повинен визначити викладач. При цьому він зобов’язаний виходити із ступеня функціональної, фізичної і технічної підготовленості вихованця. Адже те, що є неможливим на початковому етапі навчання, стає здійсненним в подальшому. Пропоновані педагогом вимоги при цьому підлягають постійному перегляду.
Систематичність
Під цим принципом розуміється не що інше, як регулярність проведених занять, а також раціональний розподіл навантаження і відпочинку. Якщо при фізичному вихованні дітей після навчального або тренувального заняття слід занадто велику перерву, то такий розподіл часу може призвести до зниження у студентів рівня працездатності.
Систематичність, тобто безперервність процесу осягнення рухової активності, полягає в наслаивании позитивного ефекту від кожного попереднього заняття на подальше, що дозволяє поглибити його позитивний вплив. У підсумку результати цілого ряду тренувань певним чином підсумовуються. Виникає своєрідний кумулятивний ефект всієї системи навчання.
Динамічність
Даний принцип передбачає постійне підвищення існуючих вимог до руховим діям дітей. Це повинно досягатися при оновленні, а також шляхом ускладнення використовуваних вправ, умов зайнятості, методів навчання та величини існуючої навантаження. Тільки це призведе до розвитку вольових і фізичних якостей людини, до освоєння нових форм рухових навичок і умінь, що, в свою чергу, позначиться на вдосконаленні роботи всіх систем організму.
Згідно з теорією фізичного виховання, всі розглянуті вище принципи мають становити єдність методичних положень і взаємно доповнювати один одного. Відступ педагогом навіть від одного з них дасть збої в налагодженні процесу навчання і зробить безрезультатними всі докладені при цьому зусилля дітей.
Кошти
Що таке фізичне виховання? Це певний процес навчання. У його ході отримують своє застосування фізичні вправи та оздоровчі природні сили, а також гігієнічні фактори. Всі вони – це не що інше, як засобу фізичного виховання. Основним з них є вправи. До допоміжних засобів належать природні сили та гігієнічні процедури.
Під фізичними вправами розуміють рухові дії, які покликані вирішувати завдання даного напряму у вихованні. При цьому кількість розроблених і застосовуваних у спортивній діяльності рухів досить велике. Це вправи циклічного і ациклічного, статичного і динамічного, аеробного та анаеробного спрямування і безліч інших. Всі вони відрізняються один від одного своєю формою, спрямованістю та змістом.
Осягнення основ фізичного виховання неможливі також без роз’яснення вихованцям необхідності дотримання ними гігієнічних правил. Це дозволяє підсилити ефект від проведених занять. Такі засоби фізичного виховання, як гігієнічні вимоги, що пред’являються до режиму застосовуваних навантажень і відпочинку, а також харчування. Їх виконання необхідно і при застосуванні до зовнішніх умов тренувань, тобто до чистоти і освітлення приміщення і його вентиляції.
Методи фізичного розвитку
Способи такого напрямки виховання можуть бути самими різними. З методів фізичного розвитку можна виділити:
– загальнопедагогічні, які застосовують у всіх випадках освітнього процесу;
– специфічні, що використовуються лише при проведенні спортивної діяльності.
Загальнопедагогічні методи часто застосовуються при дошкільному фізичному вихованні. З них особливо виділяється словесне вплив. Педагог дає завдання і керує його виконанням, а також контролює поведінку займаються. Словесним методом вважається виставлення усній оцінки, пояснення, розпорядження, вказівки, команди, зауваження і т. д. Застосування того чи іншого чинника впливу безпосередньо залежить від віку займається і того етапу, на якому знаходиться процес навчання руховим діям. Педагог також повинен враховувати рівень інтелектуальної і фізичної підготовленості дітей, особливо якщо мова йде про фізичному вихованні дошкільнят.
Серед специфічних методів перебувають ті, які рекомендують строго регламентувати виконувані вправи. Серед них ігровий і змагальний. Сутність таких методів полягає в тому, що вони передбачають виконання всіх фізичних вправ тільки в строго заданому вигляді з точно обумовленої навантаженням. Проведення подібних занять має великі педагогічні можливості. Адже в такому разі:
– навантаження строго регламентується за своєю інтенсивності та обсягу, що дозволяє варіювати її динаміку та застосовувати залежно від психофізичного стану вихованців;
– є можливість точного дозування інтервалів відпочинку, який влаштовується у перерві тренувального процесу і дозволяє уникнути перенапруження функціональних систем організму;
– вибірково виховуються фізичні якості;
– ефективно освоюється техніка рухів.
Основи спортивного розвитку
Процес фізичного виховання неможливий без навчання. Це дозволяє людині здійснити системне освоєння найбільш раціональних способів, що дозволяють керувати своїми рухами, а також придбати необхідні для життя рухові уміння, знання і навички.
Що відбувається у випадку оволодіння технікою того або іншого вправи? Спочатку з’являється вміння в його виконанні. Далі, по мірі розучування рухів, поступово набувається стійкий навик. Він відрізняється від уміння ступенем освоєності, тобто здатністю управління тілом з боку людської свідомості.
При руховому умінні техніка дій відрізняється нестабільністю і нестійкістю виконання. При подальшому вдосконаленні даного процесу, а також при багаторазовому повторенні рухів, їх корекції та повторенні, поступово отримується навик. Результатом цього стає стійкість і злитість рухів, а також, що найголовніше, набувається автоматизм управління ними.
Навчити людину руховим діям можливо тільки при здійсненні тривалого, послідовного і багатоступінчастого процесу. На першому етапі (початкового розучування) відбувається формування техніки нового руху, що дозволяє домогтися його виконання лише в загальних рисах. Починається навчання з пояснення і розповіді, а також демонстрації вправи викладачем. При цьому можуть бути використані плакати, малюнки та інші наочні посібники. У завершенні створення первісного подання проводяться пробні спроби виконання рухових дій. Коли це для вихованця складно, він вивчає їх по частинах. Якщо ж рухове дію досить просте, то воно освоюється в цілому.
При виконанні рухів помилок може не бути. Але часом вони все ж мають місце. При проходженні етапу початкового розучування вправ педагог вказує на найбільш типові помилки. Ними, як правило, є непотрібні і зайві рухи, скованість тіла, порушення ритмічності, а також узгодженості виконання необхідної дії.
Другий етап навчання являє собою глибоке розучування вправ. При цьому вихованець вдосконалює свої рухові вміння. На даної щаблі він освоює деталі рухів, виконуючи їх спочатку окремо, і лише потім в цілому. Наскільки ефективно буде виконане поставлене завдання, залежить від правильного вибору вчителем методів, засобів і прийомів, задіяних у педагогічному процесі. Поглиблене розучування рухових дій переважно здійснювати при цілісному виконанні.
На третьому етапі навчання відбувається формування й удосконалення рухового навику. Він виникає завдяки багаторазовим повторенням вправ, виконання яких стає більш звичним, досягаючи автоматизації координаційних механізмів. Основне завдання даного етапу полягає в доведенні техніки до потрібного ступеня досконалості і додання їй індивідуальних рис.
Фізичне вдосконалення особистості
Що дає таке виховання людині? Воно розвиває фізичні якості. Це і є основним завданням спортивного навчання. Під фізичними якостями прийнято розуміти:
- Силу. Вона є здатністю подолання зовнішніх опорів або протидії їм завдяки м’язового напруження. При розвитку сили відбувається потовщення і зростання м’язових волокон.
- Швидкість. Вона являє собою цілий комплекс властивостей організму, які визначають швидкісні характеристики не тільки рухів, але і реакцій.
- Витривалість. Під нею розуміють здатність протистояти стомленню, що виникає в результаті проведеної м’язової діяльності.
- Спритність. Людина, що володіє нею, може досить точно і швидко вирішувати поставлені перед ним рухові завдання.
- Гнучкість. Вона являє собою здатність людини виконувати вправи з великою амплітудою. Залежить гнучкість від еластичності зв’язок і м’язів, а також суглобових сумок. На неї справляє свій вплив спадковість, вік, регулярність виконання фізичних вправ.
