У чистому вигляді директивне ціноутворення зникає з економічного життя планети. Останні країни, які поступово відмовляються від домінуючого положення державної власності на засоби виробництва, – Китай, Куба і Північна Корея. Вони все більше використовують ринкові механізми регулювання ціни. Але все одно однозначної відповіді на питання про те, директивне ціноутворення – це якась економіка, поки немає. Багато країн світу, як і раніше використовують державне ціноутворення в деяких сферах діяльності.
Що значить директивне ціноутворення?
З назви методу встановлення ціни зрозуміло – все робиться згідно з директивами зверху, що характерно для централізованої економіки. Здавалося б логічний спосіб встановлення ціни в залежності від того, скільки витрачено ресурсів на його виробництво, приводив у більшості випадків до їх завищення.
При директивному ціноутворенні ціни встановлюються шляхом підсумовування витрат на виробництво, розраховані виробником товару, які він, природно, брав із запасом, та норми рентабельності. Остаточна величина після “перевірки” встановлювалася державним органом. Ціни на товари тут не залежать від попиту на них, тому одні товари були в надлишку, а інші “змітали” з полиць магазинів. Слабка зв’язок виробництва товарів і послуг від їх розподілу призводить до диспропорцій в економіці.
Залізна рука ринку
Поки не знайшли більш дієвого і жорсткого методу встановлення, ніж ринковий. Найголовніше відміну від директивного ціноутворення – це те, що ціна тут формується не на стадії виробництва, а у сфері реалізації продукції. В залежності від попиту ціна може еластично змінюватися, при цьому подається зворотний сигнал виробнику, наскільки ефективно його виробництво і як суспільство оцінює споживчі якості продукції.
На відміну від директивного ціноутворення, виробники самі встановлюють початкову ціну, яка потім може коригуватися ринком. Економічні показники виробника безпосередньо залежать від того, наскільки добре продається продукція, що, в свою чергу, визначається рівнем ціни.
Роль держави
При директивному ціноутворенні держава у більшості випадків визначала кінцеву ціну практично на всі види продукції. Якщо брати самий послідовний тип централізованої економіки, як Радянський Союз, то ринковими методами регулювалися ціни тільки на колгоспних ринках і в кооперації. У країнах з ринковою економікою зусилля суспільства, спрямовані на створення рівних умов для всіх учасників ринку. Держава визначає лише загальні принципи і правила ціноутворення і регулює ціни тільки на обмежене коло товарів. Державне регулювання здійснюється на продукцію монополій, на товари і послуги, які визначають економічну ситуацію в країні та соціальну захищеність окремих груп населення.
У природних монополіях ціна встановлюється на рівні середньомісячної собівартості і певного рівня рентабельності. Держава при цьому перевіряє обґрунтованість показаних затрат і норми рентабельності. Ціна повинна не тільки задовольняти платоспроможний попит, але й давати можливість підприємству розвиватися, підвищувати ефективність виробництва. У сферах діяльності, не охоплених директивним ціноутворенням, держава лише встановлює правила і стежить за їх виконанням.
