Один з найбільш відомих політиків і найавторитетніших міністрів Росії Сергій Лавров давно асоціюється з успішною зовнішньою політикою країни. Дотепні відповіді на численних прес-конференціях, досить міцні вирази та коментарі позитивно доповнюють образ імпозантного чиновника. Біографія Сергія Лаврова показує чудовий приклад дипломата, який пройшов шлях від стажиста в посольстві до міністра.
Ранні роки
Про дитинство Сергія Лаврова інформації мало. Народився він у Москві (за іншими джерелами в Тбілісі) 21 березня 1950 року. Його батько Калантаров Віктор – тбіліський вірменин. Калантарови до революції були дуже багатими, дід був у Тбілісі членом Думи. Про маму Калерию Борисівну Лаврову відомо тільки те, що вона народилася в підмосковному місті Ногінську і працювала в Міністерстві зовнішньої торгівлі СРСР. Дуже багато всяких домислів з приводу його національності. У біографії національність Лаврова Сергія Вікторовича вказана як російська. Однак під час виступу в Єреванському слов’янському університеті в 2005 році, Лавров заявив, що він чистокровний вірменин.
У мене тбіліські коріння, тому що мій батько звідти, в мені тече вірменська кров і ніяка інша. Ця кров ні в чому мені не заважає. Сергій Лавров
Як вказують деякі джерела, раннє дитинство він провів у Тбілісі, його сім’я була російськомовна і не знала вірменську мову, як і сам Лавров. Прізвище він узяв вітчима, який усиновив його (за іншою версією – мамину), тому весь світ його знає як Лаврова Сергія Вікторовича. У біографії його національність – росіянин.
Освіта
Навчатися майбутній політик почав в одній з підмосковних шкіл, що спеціалізуються на вивченні англійської мови. Як зазначено в біографії Сергія Лаврова, в родині його вихованням займалися бабуся і дідусь. Батьки були дуже зайняті роботою, їм доводилося часто бувати у тривалих відрядженнях. Політик в одному з інтерв’ю розповідав, що тримали його в строгості, могли бути добрими, а могли і карати.
Продовжив середня освіта Сергій Лавров вже в Москві, в спеціалізованій школі № 607, куди його перевели батьки. Навчання давалося йому легко, улюбленим предметом була фізика. Школу він закінчив зі срібною медаллю. У біографії Сергія Лаврова це була перша, але далеко не остання нагорода. Зараз у міру можливостей він намагається підтримувати свою рідну школу. Так і не зробивши вибір між фізикою і міжнародної кар’єрою, Лавров подав документи і в МДІМВ, і в Московський інженерно-фізичний інститут.
Студентські роки
Він став дипломатом, тому що вступні іспити в МДІМВ почалися на місяць раніше. Лавров не тільки добре вчився, але і активно брав участь у громадському житті. Кожне літо він працював у студентських будівельних загонах. Ще до початку навчання він встиг попрацювати на будівництві Останкінської вежі, пізніше разом з однокурсниками він брав участь в стійках в Туві, Хакасії, Якутії і на Далекому Сході. В інституті, як згадує його дружина Марія Олександрівна, він був відомий виконанням пісень Висоцького під гітару.
Марія за фахом вчитель російської мови та літератури. Вони одружилися, коли її суджений навчався на третьому курсі. Так у Сергія Лаврова в біографії родина зайняла своє гідне місце. Крім англійської, він вивчав французьку, який (за його власним визнанням) він знає не дуже добре. Оскільки Сергій навчався на східному відділенні, то повинен був вивчати один зі східних мов. Йому дістався сингальська – основна мова острова Цейлон, споріднений мальдівському мови дівехи. У 1972 році Він отримав диплом одного з найпрестижніших інститутів країни.
Початок кар’єри
Трудова біографія Лаврова Сергія Вікторовича почалася в 1972 році зі стажування в Посольстві Радянського Союзу в Коломбо, столиці Шрі-Ланки. Всього в цій тропічній країні він провів чотири роки. Успішно пройшовши стажування, отримав посаду аташе. Пізніше він тепло згадував початок своєї дипломатичної роботи, як відкриття нового світу та нових друзів. Лавров займався аналізом поточного стану справ у республіці, був перекладачем і помічником посла Рафіка Нишанова.
Після закінчення закордонного відрядження (з 1976 року) він почав роботу в Управлінні міжнародних організацій в центральному апараті Міністерства закордонних справ СРСР. Він продовжив роботу на посаді аташе, потім став третім, а пізніше другим секретарем. Лавров займався аналітичною роботою, брав участь у роботі багатьох делегацій, займався організацією співпраці з міжнародними інститутами, включаючи ООН. Посольство також відповідав за співпрацю з Мальдівськими островами. Оскільки обидві країни перебували в той час у дружніх відносинах, обсяг економічного співробітництва був великим. Відповідно, багато роботи було і у Лаврова.
Можна відзначити цей період, як час успішного старту в біографії Сергія Лаврова. Цей імпозантний молодий чоловік впевнено піднімався вгору по службових сходах. При цьому він не був залучений в політичні інтриги та скандали.
Перша американська відрядження
У 1981 році в біографії Сергія Лаврова Вікторовича розпочався перший американський період життя. Він почав роботу в Постійному Представництві УРСР при ООН у Нью-Йорку на посаді першого секретаря. Разом з ним, як і в першу відрядження в Шрі-Ланку, поїхала його дружина. Тут же народилася їх дочка Катя, яка по праву народження може отримати американське громадянство. Як зазначено у біографії Сергія Лаврова, сім’я, діти (точніше, єдина донька) допомагали йому успішно працювати далеко від рідної країни.
Для Лаврових це були хороші роки. Сергій Вікторович обіймав престижну посаду в міжнародній організації, Марія, образно кажучи, стала надійною гаванню їх сімейного корабля. Вона присвятила себе чоловікові та дочці. Працюючи в США, Лавров продовжував успішний кар’єрний ріст, ставши спочатку радником, а потім старшим радником. Деякі робочі моменти можна бачити на представлених у статті фото. У біографії Сергія Лаврова сім’я, діти (дочка і зять), а також онуки займають дуже важливе місце, незважаючи на те що він все своє життя присвятив політичній кар’єрі.
Перебудовні роки
Повернувся Лавров в Москву в 1988 році. Він почав роботу в Мзс в Управлінні зовнішніх економічних відносин. Спочатку обіймав посаду заступника начальника цієї організації, відтак став першим заступником, а через деякий час він зайняв крісло начальника. Як і належить радянському чиновнику, до розвалу Союзу Лавров був комуністом.
У ці роки в країні відбувалася перебудова. Вона принесла не тільки надзвичайні економічні труднощі, а й деякі позитивні зміни. Так, в цей неоднозначний період почалося потепління в міжнародних відносинах із Заходом, зміцнилося співробітництво з міжнародними організаціями. Національні республіки почали боротися за збільшення своїх повноважень, включаючи міжнародні. Всі домагалися права самостійно вирішувати свою долю і намічати шляхи розвитку.
У жовтні 1990 року Андрій Козирєв був призначений Міністром закордонних справ РРФСР (тоді ще існувала така республіка). З ослабленням впливу центру почався перерозподіл обов’язків між МЗС СРСР і відповідними республіканськими міністерствами, які раніше були на других ролях. Із закінченням існування Радянського Союзу РСР стала Російською Федерацією.
Початок кар’єри в Росії
У 1992 році Він став заступником Міністра закордонних справ РФ. Йому доручили курирувати діяльність Департаменту міжнародних організацій і глобальних проблем МЗС РРФСР. Так у біографії Сергія Лаврова розпочався новий важливий етап його міжнародної діяльності.
В цей же час він почав курирувати роботу Управління з прав людини в МЗС РФ і Департаменту у справах створеного на базі Спілки СНД.
У 42 роки Лавров максимально наблизився до вищих ешелонів російської влади. Сергій Вікторович курирував питання міжнародних культурних відносин, а також співробітництва з країнами СНД та міжнародними організаціями, міжнародне економічне співробітництво. У сферу його обов’язків входило забезпечення нормальних взаємин з організаціями, що входять у систему ООН. У цей період становлення СНД Лавров багато займався координацією співпраці з колишніми радянськими республіками, узгодженням документів. Він представляв міністерство комісії, що відповідає за регулювання миротворчих операцій країни, де займався діяльністю по припиненню збройних конфліктів в Осетії, нагірному Карабаху і Придністров’ї. Також Лавров брав участь у перших переговорах щодо припинення вогню в грузинсько-абхазькому конфлікті.
Друга американська відрядження
У 1994 році родина Лаврові знову поїхала в Нью-Йорк, так як Сергія Вікторовича призначили керівником Представництва РФ при ООН. Вважається, що в російському Постпредстве в ООН Лавров працював досить самостійно, проявляв ініціативу, не чекаючи інструкцій з Москви. Йому доводилося займатися найрізноманітнішими питаннями. Лавров зміг детально вивчити багато міжнародні проблеми, включаючи конфлікти в Югославії, Афганістані, арабських країнах Близького Сходу, боротьбу з тероризмом і поширенням зброї масового ураження. За це російське Представництво при ООН називали “маленьким Мзс”. Дружина Марія в цей час працювала в бібліотеці ООН.
Нижче представлено фото сім’ї Сергія Лаврова. У біографії дітей у цієї людини більше не додалося. Він як і раніше виховував єдину дочку Катерину. Дівчинка росла і вчилася в Америці. Тому переклад сюди батька сприймався як подарунок долі.
Лавров керував представництвом дев’ять з половиною років. За цей час він отримав широке визнання в Росії та світі. Деяку скандальну популярність йому приніс конфлікт з Кофі Аннаном, коли Лавров відмовився виконувати його розпорядження про введення заборони на куріння в приміщенні ООН. Сергій Лавров сказав, що Він лише найманий менеджер, тому він не має права давати розпорядження дипломатам. Після цього наш політик продовжив демонстративно палити в спеціально відведених приміщеннях ООН. Пояснити його поведінку можна тим, що лавров давно є завзятим курцем. Його і раніше намагалися притягти за це до відповідальності (в ресторані Дубліна хотіли оштрафувати), але Сергій Вікторович непохитно стоїть на своєму.
На вершині влади
Вельми успішна біографія Сергія Лаврова. Міністром закордонних справ РФ він став у 2004 році. До цього часу він уже був одним з найбільш маститих російських дипломатів. Президент Путін помітив його ще у 2000 році під час проведеного в ООН Саміту тисячоліття. У зв’язку з призначенням міністром Лавров написав статтю для світової преси, у якій він виклав своє бачення російської зовнішньої політики.
Тоді США були нашими найближчими союзниками в боротьбі з світовим тероризмом. Однак Лавров зазначав, що необхідно співпрацювати і з мусульманськими країнами. Він вважав, що країна не повинна приймати чию-небудь сторону в конфлікті Заходу і мусульманського Сходу. Новий міністр вважав, що зовнішня політика повинна сприяти розвитку співробітництва Росії і з азіатськими країнами. У 2004 році Росія вперше використовувала при голосуванні в Раді Безпеки ООН право вето. Заслуга Сергія Вікторовича в цьому теж є.
Під керівництвом Лаврова зважилися питання щодо розмежування територій з колишніми радянськими республіками, було вирішено прикордонний спір із Китаєм, який триває з 19-го століття. В рамках роботи “Великої вісімки” G-8 Лавров приймав участь у підготовці до обговорення питань енергетичної безпеки, розвитку освіти та інших гуманітарних питань. Велику популярність мали питання, що обговорювалися в рамках G-8, по яких позиції Росії і Заходу різко розходилися. Це стосувалося незалежності Косово, американському ПРО в Європі.
У цей період спостерігалося чергове потепління відносин між Росією і США. Лавров брав участь у виробленні спільних рішень щодо протидії Аль-Каїді та іншим екстремістським організаціям, обговорював прийняття положень з ядерної безпеки. Після грузинсько-південноосетинського конфлікту Лавров займався підготовкою пакету договорів з Абхазією і Південною Осетією про встановлення дипломатичних відносин і співробітництво.
У 2012 році Лавров в одному зі своїх виступів зазначив, що протистояння не може тривати вічно. Він дуже критично висловився з проблем “арабських кольорових революцій”, збройного конфлікту в Сирії, ролі західних країн у фінансуванні опозиції, збройної допомоги. В останні роки її діяльність пов’язана з роз’ясненням позиції щодо гострих міжнародних проблемами, таким як припинення бойових дій на сході України і виконання “Мінських угод”, а також забезпечення примирення сторін у сирійському конфлікті.
Важливим напрямом його роботи є дипломатичне забезпечення стратегічного співробітництва з Китаєм. Лавров серед досягнень у зовнішній політиці завжди відзначав успіхи в інтеграції на пострадянському просторі, особливо результати щодо формування Євразійського економічного союзу, досягнуті до 2016 року. Як бачимо, біографія міністра Сергія Лаврова також багата на важливі політичні події, у розвитку яких він брав безпосередню участь.
Трохи про особисте життя
Сергій Лавров ще в студентські роки захопився рафтингом. Він залишається вірний цього заняття і зараз. Разом зі своїми студентськими друзями Сергій Вікторович сплавляється на гумових плотах по гірських річках Алтаю. У цих походах у групи давно склалося розподіл обов’язків. Так, Лавров у них – вогнищевої. Він відповідає за пошук дров на привалах і розпалювання багаття. Сергій Вікторович, як і раніше, любить брати участь у “капусниках” випускників МДІМВ, він навіть виступав з самодіяльним номером на форумі АСЕАН.
У Сергія Лаврова в біографії, сім’я, діти і кар’єра гармонійно пов’язано. Дочка Катерина закінчила престижний Колумбійський університет у США, потім вивчала економіку і політологію в Лондоні. Там вона і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Олександром Винокуровим, сином фармацевтичного магната. Зараз Катерина працює в міжнародній компанії Christies, де займається аукціонами предметів мистецтва. У неї є син і дочка.
З дружиною Марією Сергій Вікторович щасливо живе вже більше сорока років. Він як і раніше співає в домашньому колі під гітару, а з друзями, як і раніше, грає у футбол. Його життя напрочуд добропорядна. Лавров раніше уникає бути замішаним в будь-яких конфліктах. Його можна дорікнути лише в дотепності, яке часом проривається під час дачі інтерв’ю.
Декому не дає спокою національність Сергія Лаврова. У біографії цієї людини значиться, що він росіянин. Цього повинно бути достатньо для тих, хто цим цікавиться. У 2017 році в декларації про доходи Він вказав суму 8.39 мільйонів рублів. У власності Сергія Вікторовича земельну ділянку площею близько 3 гектарів, квартира, будинок, три гаража і легковий автомобіль.
