У статті наведено переказ “Дванадцяти місяців” Маршака, казки та її драматичної версії.
Самуїл Якович Маршак – чудовий російський і радянський дитячий письменник і поет XX століття. Крім того, він був блискучим перекладачем і багато працював в якості журналіста.
У статті наведені відомості про те, як були створені обидва ці твори, як склалася їх подальша доля. Крім того, викладено зі слів письменника основна їх ідея. Розказано про склад героїв і принципи побудови обох сюжетів.
Історія створення
“Дванадцять місяців” Самуїла Яковича Маршака в обох варіантах створювалися в 1942-1943 році. Це було дуже тривожне для країни час. Йшла Велика Вітчизняна війна. Маршак тоді присвятив себе створенню військових нарисів і віршів. Але порахувавши, що люди навіть у важкий час потребують відпочинку і веселощі, написав все-таки ці дві історії – спочатку невелику прозову з підзаголовком “Слов’янська казка”, потім театральну версію під загальною назвою “Дванадцять місяців”.
Сюжет текстового варіанту був навіяний однією з богемських історій-легенд. Тоді ж, створена спеціально для Мхату, з’явилася і театральна п’єса з тією ж назвою. Правда, постановку вдалося здійснити лише після війни: спочатку в 1947 році в Тюгу, потім-у Художньому театрі, в 1948 році.
При цьому склад героїв п’єси “Дванадцять місяців” Самуїла Яковича Маршака був значно розширений і дещо змінена розв’язка. Вона містить чотири дії.
Це одна з найпопулярніших і до цього дня новорічних театральних казок. Разом з прозовим варіантом вони пережили безліч книжкових видань. У 1956 році за п’єсою був знятий мультфільм, у 1972-му, завдяки режисерові Анатолію Гранику, в прокат вийшла її екранізація.
У 1980 році своє “аніме” по казці випустили навіть японські мультиплікатори. Ще за життя Маршака намітилося було створення за цим твором стрічки самим Уолтом Діснеєм, але через зволікання радянських бюрократів справа зірвалася.
І все це – не рахуючи численних постановок драматичної казки як професійними, так і самодіяльними театральними колективами (у тому числі дитячими).
Ідея казок
Вона, насамперед, про працелюбство. Про те, що навіть сили природи і час допомагають працьовитим і добрим людям. А жадібні і злі зникають, не залишаючи ніякого сліду на землі.
Про самому сенсі і моральному посиланні обох творів автор говорив так:
Я намагався уникнути у своїй казці нав’язливою моралі. Але мені хотілося, щоб казка розповіла про те, що тільки простодушним і чесним людям відкривається природа, бо збагнути її таємниці може тільки той, хто стикається з труднощами.
Нижче ми наведемо переказ прозової історії “Дванадцять місяців” С. Я. Маршака.
Початок
Чи знаєш ти, скільки місяців у році?
Так запитує автор читача, випереджаючи казку. Ну, звичайно, ми всі це знаємо. Кожен з нас, не замислюючись, назве місяці, складові рік. Але сенс питання Маршака не в тому, щоб нагадати нам це, а зовсім в іншому.
Адже січень прийде слідом за груднем, а травень настане, коли закінчиться квітень. І ніяк інакше. Ніколи не зустрінуться місяці, що крокують один за одним, не дочекавшись свого терміну.
Але ось нібито жив у маленькому селі, розташованої в гірській країні Богемії, такий чоловік, дівчинка, якій вдалося побачити всіх братів-місяців. Як їй це вдалося, і чим все закінчилося – така, коротко кажучи, основа сюжетної канви цієї історії.
Передісторія
Як розповідається в “Дванадцяти місяців” Самуїла Маршака, жила-була на світі сім’я – жінка з двома дочками. Одна з них була рідна, а друга – пасербиця. Власну дочку вона любила, а другий, щоб догодити мачусі, доводилося багато працювати. Але була вона дівчинкою працьовитою і слухняною.
Рідна донечка жила всмак – ніжилася цілими днями на перині та пряники їла. А другий за клопотами не сісти – то бігти за водою до криниці, то за хмизом вирушати в ліс, то білизну треба виполоскати. Справ сила-силенна.
Так і росла дівчинка, – і літню спеку знала, і від зимової холоднечі мерзла, і під осіннім дощем мокла. Вона-то і стала героїнею казкового оповідання Маршака “Дванадцять місяців”. І це саме їй пощастило побачити всіх їх разом якось.
Зав’язка
А діло було взимку, в січні місяці. Снігова видалася пора – снігу навалило стільки, що заметені дерева в лісі гойдатися не могли, а бідні селяни тільки лопатами встигали працювати, відгрібаючи замети від дверей до свої хати.
Але задумала зла мачуха вапна ненависну пасербицю. Подивившись на летять пластівці снігу за дверима, наказала вона тієї вирушати за пролісками в зимовий ліс. Мовляв, сестра-то твоя іменинниця завтра, а подарунок де? Іди, стало бути, в ліс і без квітів не повертайся.
Подумала дівчинка спочатку: жартує, мабуть, мачуха. Не березень на дворі, а січень. Тріскучий мороз, снігу по пояс – які квіточки в такий час? Але жорстока сестра додала, повністю прояснивши ситуацію:
— Якщо й пропадеш, так плакати про тебе ніхто не стане. Іди та без квітів не повертайся. Ось тобі кошик.
Що було робити? Як не послухатися? Про права дітей тоді ще навіть не чули – середньовіччя. Заплакала бідолаха, закуталась в рваний свій носовичок і зробила крок з порога назустріч злий, такий же, як її сімейка, хуртовини.
Розвиток подій
Бреде бідолаха, ледве ноги у валянки з кучугур витягує, хустка на голові утримує, та очі прикриває від колючого снігу і вітру крижаного. А ніч стоїть чорна – ні зірок на небі, ні місяця. Лише сніг під ногами світлий.
Дійшла наша героїня до поваленого дерева: якщо все одно замерзати, так чому не тут? Села на стовбур і сидить.
І раптом бачить – засвітився далеко-далеко, в лісовій гущавині вогник, немов зірочка.
Зраділа неборака. “Тільки б не згас!” – подумала. І пішла, полізла через бурелом і гущавину, розсовуючи снігові гілки і спотикаючись.
“Гори, Гори, вогник!”. А він не тільки не згасає, а все яскравіше стає. Ось вже і потягнуло димком, і чутно стало, як хмиз у вогонь потріскує. З останніх сил дівчинка дійшла до тієї галявини. Так і завмерла від подиву.
Зустріч з місяцями
Величезне багаття горить посеред галявини – яскравий, жаркий. А навколо нього сидять люди і тихо перемовляються.
“Ось, що дивно, – думає мандрівниця. – І не мисливці зразок, а і на дроворубів не схожі. Одяг он яка велична, багата – все з матерії золотої, срібної та з зеленого оксамиту”.
Трьох людей похилого віку серед сидячих нарахувала вона, трьох середнього віку, трьох юнаків. А он біля самого вогню і ще три – ті зовсім хлопчаки. Хто ж ці люди?
Тут старий, найближче знаходиться до неї, раптом обернувся. А до чого грізний, бородатий, броваст! Злякалася дівчинка, хотіла втекти, та запитав її дід: хто ти, звідки і навіщо прийшла?
Дівчинка розповіла йому свою історію: проліски, мовляв, потрібні. І пустий кошик показала. А той засміявся недовірливо: ну й вигадниця!
Дівчинка відповіла, що не пустять її додому, якщо вона повернеться з порожнім кошиком. Мачуха зліше, ніж мороз. Доведеться їй залишитися в лісі і замерзнути. І гірко заплакала.
Тут заговорили між собою чоловіки, зашуміли. Піднявся раптом один з них – це був молодий хлопець з шубкою, накинутій на одне плече, і звернувся до старого: “А дай-но мені своє місце, братику Січень!”
“Так адже ще Лютий між нами!” – заперечив Січень, показуючи на кудлатого старого з розпатланою бородою.
А Лютий, теж дівчинку добре знав, зауважив:
то в ополонці її зустрінеш з відрами, то у лісі з в’язанкою дров. Всім місяців вона своя. Треба їй допомогти.
Кульмінація. Зима відступає
Перший заговорив Січень, вдаряючи об землю палицею з льоду:
Не трещите, морози,
У заповідному лісі,
У сосни, берези
Не гризіть кору!
Повно вам вороняче
Заморожувати,
Человечье житло
Выхолаживать!
І після цих слів стихло все в лісі. Перестала завивати завірюха, тріщати від морозу дерева. Сніг полетів великими м’якими пластівцями. А посох перейшов до брата Лютого, який заговорив, немов загудів:
Вітри, бурі, урагани,
Дуйте що є сили!
Вихори, хуртовини й бурани,
Разыграйтесь до ночі!
У хмарах сурміть голосно,
Вейтесь над землею.
Нехай біжить в полях поземка
Білою змією!
І знову зима бушувати. Налетіла на ліс снігова буря, замела по полях буревієм. Тим часом Лютий передав посох наступного братові – Березня.
Дивиться наша героїня: чудеса! Тільки що була в руках у старого крижана палиця, а у першого весняного місяця вона виявилася деревної гілкою з бруньками, що розпускаються.
Голосно заспівав веселий молодий Березень:
Розбігайтеся, струмки,
Растекайтесь, калюжі,
Вилазьте, мурахи,
Після зимової холоднечі!
Пробирається ведмідь
Крізь лісовий сушняк.
Стали птахи пісні співати,
І пролісок розцвів.
І негайно зник зимовий ліс. Під ногами у дівчинки виявилася м’яка земля. Потекли, зашуміли струмки. Заспівали птахи. З’явилися перші листочки на деревах. Диву дається вона: невже і справді весна настала?
А Березень квапить її: всього на годину поступився нам місце братик Січень. Поспішай, шукай свої проліски!
А в лісі-то цих весняних квітів видимо-невидимо! Кинулася збирати їх дівчинка і набрала цілу корзину, навіть ще у фартусі прихопила.
Розв’язка. Ось вам і проліски
А потім по спустілому лісі вона побігла додому. І братиків-місяців більше не зустріла.
Вдома вона висипала проліски з фартуха на лавку, поставила наповнену корзину перед здивованими мачухою і сестрою, і розповіла їм усе, як було.
– Чому ж тобі братики-місяці більше нічого не подарували? – запитали вони, коли дівчинка закінчила.
– Так я й не просила нічого, – знизала вона плечима.
– Дура ти, дура! – відповіла сестра. – А от я би так просто не пішла, я б зрозуміла. Мене б один місяць суницею обдарував, інший – грушами та яблуками, третій б грибів назбирав…
– А ми б потім все продали і збагатилися, – підхопила мачуха. – Яка ти розумна, дочка! А що підсніжники? Подумаєш, квіти… Піди-но ти, люба, сама в ліс і розберися з цими місяцями.
Схопила та шубку, хустку, рукавиці, так і за поріг.
Пройшов трохи, а мороз тріщить, ліс навколо зовсім дрімучим став, і сніг все глибше. Раптом бачить – все, як розповідала насобиравшая пролісків сестра. Ось і галявина, горить на ній жарке багаття, а навколо сидять дванадцять братів-місяців і про щось розмовляють.
Не стала замерзла сестра вітатися з ними і церемонії розводити, відразу підійшла до багаття, щоб зігрітися.
– Це хто ж така? – вигукнув Січень, ударивши палицею по землі. – Звідки?
Дівчинка і відповіла йому, що вона сестра тієї, якої тут пролісків дозволили набрати. А їй самій, мовляв, потрібні подарунки. Значить так. Від Червня – суниці, від Липня – огірочків, Серпень нехай дасть яблук і груш, Вересень – горіхів побільше…
– Не бувати літа посеред зими! – розсердився Січень. – Іди, ми тебе не знаємо!
– Та я й не до тебе прийшла, – заперечила жаднюга. – Мені літні місяці потрібні. А з зимового місяця і взяти нічого – сніг та лід.
Махнув старий своїми рукавами, і загудів такий вітер, почалася така завірюха, що сніговою пеленою затягло все – від неба до землі. Перелякалася мачехина донька:
– Гей! – кричить. – Вгамуйся! Я не хочу!
Так де там! Зовсім замело її снігом, і вона провалилася в замет.
А мачуха не дочекалася її, побігла в ліс шукати. Нікого не знайшла, тільки сама замерзла і пропала.
Така історія цих героїв “Дванадцяти місяців” Маршака.
Кінець розповіді
А ось падчерка прожила довге життя. Вийшла заміж і дітей виростила. А біля будинку нібито був у неї чудовий сад: самі першими розпускалися в тому саду квіти, достигали ягоди, дозрівали наливні яблука. У найспекотніший день панувала в тому саду прохолода, а в найхолоднішу зиму – тепло і затишок.
Казали ще, що гостюють у цьому саду всі дванадцять братиків-місяців – гостюють всі разом, а не поодинці, як годиться.
Ось і автор думає – а раптом, правда, все так і було?
Вище ми навели повний зміст “Дванадцяти місяців” Маршака, вірніше, прозової версії цієї казки.
Театральна версія твору
У палаці молода нерозумна Королева видала указ про те, щоб у палац до Нового Року доставили кошик пролісків. Обіцяна щедра нагорода тому, хто виконає найвище побажання.
А тим часом в одній сільській хатинці сидять Дочка і її Мати, яким дуже хочеться в палац і отримати нагороду, але шукати проліски взимку не хочеться. І тоді вони відправляють в ліс за пролісками Пасербицю.
В чудовому зимовому лісі живуть звірі. Білки з зайцем грають в пальники і базікають зі старим вороном.
Пасербиця блукає по лісі і розуміє, що скоро просто замерзне. Вона забирається на гілку дерева, щоб не стати здобиччю вовка і дрімає.
Їй сниться сон, що померла мати йде їй назустріч з палаючої лампою. Прокидається, глядь – а попереду, серед хащі, і справді виблискує вогник.
Пасербиця злазить з дерева і виходить до багаття, біля якого розмовляють брати-місяці. Зворушений її історією, Квітень просить годину у своїх братів, щоб дівчина встигла набрати квітів і повернулася додому, не замерзнувши в лісі.
Вони допомагають дівчині, а Квітень підносить їй своє кільце, яке, якби важка ситуація, допоможе з неї вибратися. Місяці суворо карають дівчині нікому не говорити про зустрічі з ними. Вона клянеться.
Пасербиця приносить додому кошик з квітами і тут же засинає, втомлена. Рідна дочка баби краде у неї кільце. Потім вони відправляються в палац з пролісками. Прокинулася Падчерка благає мачуху з сестрою повернути їй обручку, але її не слухають.
У палаці королеві дуже хочеться дізнатися, де ж ці двоє – жінка і дівчинка – примудрилися відшукати квіти в зимовому лісі. Ті складають історію про чудовому місці, де прямо на снігу можна збирати і гриби, і ягоди, і проліски.
– Вирушаємо туди всі разом! – вирішує Королева. Перелякані неминучим викриттям, стара і її дочка зізнаються, що квіти принесла з лісу Падчерка.
Але Королева не змінює свого рішення і разом з придворними відправляється в ліс, наказавши Мачусі, її рідної Дочки й Пасербиці супроводжувати їх.
В лісі Королева вимагає у Падчерки показати, де вона збирала проліски. Та відмовляється. Тоді розгнівана, вона відбирає у Падчерки шубку, загрожує стратити і жбурляє її кільце в ополонку. Дівчина встигає лише вимовити чарівні слова і тут же зникає.
І відразу приходить весна, а слідом – літо. На Королеву раптом виходить з лісу ведмідь. Придворні розбігаються, тільки Старий Солдат і Професор, її вчитель, захищають її.
Далі настає осінь, ллє дощ, налетів холодний вітер. Придворні, кинувши Королеву і забравши коней, повертаються в палац. З нею залишаються тільки Професор, Старий Солдат та Мачуха з Донькою. І знову приходить зима зі снігом і холодом. Можна їхати додому на санях, але коней-то немає. Королева мерзне.
Кінець п’єси
Раптово з’являється старий, одягнений у білу шубу, і питає кожного, що б він хотів отримати. Королева бажає повернутися в палац, Професор – щоб пори року повернулися на свої місця, Солдат згоден на багаття, щоб погрітися біля нього, змерзлі Мачуха з Донькою просять шуби – будь-які, нехай і собачі. Чарівник з лісу виконує їх бажання. Але стара і її дочка у собачих шубах тут же починають сваритися один з одним, що не попросили соболиних. Сваряться і перетворюються на собак. Їх запрягають в сани, та без толку – собаки везти сани не бажають.
Гавкаючим шавкам брати-місяці обіцяють повернути людський вигляд лише через три роки, якщо вони присмиреют і справно нести свою собачу службу – будинок і двір стерегти.
Місяці дарують Пасербиці подарунки і сани, запряжені кіньми. Королеві теж хочеться в сани, але вона вміє тільки наказувати. Професор вчить Королеву, як треба просити “по-доброму”, а не веліти “по-королівськи”. Та, зламавши свою зверхність, просить у Падчерки відвезти їх додому. Дівчина погоджується. Королева, її вчитель і сама Падчерка всідаються в сани, а Солдат забирається на кучерское місце.
Всі прощаються з місяцями, їдуть геть. Брати залишаються біля багаття.
Вище виклали короткий зміст “Дванадцять місяців” Маршака, написаної ним для театру.
У чому відмінність історій
У казці-прозі мінімум героїв – крім дванадцяти братів-місяців (з яких беруть участь в сюжеті тільки троє – Січень, Лютий і Березень), є Падчерка, а також Мачуха та її Дочка.
Розв’язка і сам сюжет близькі до російської народної казки “Морозко” та подібним традиційних сюжетів – героїню за працьовитість і смирення обдаровують подарунками, а донька-жаднюга і ледащо отримує по заслугах. Тільки в ролі чарівної сили виступає не Дід Мороз, а дванадцять братів-місяців.
Набагато більш великий список героїв казки “Дванадцять місяців” Маршака, якщо говорити про п’єсу. Разом з головними та другорядними всього їх двадцять вісім.
Сюжет дещо змінено. Поряд з нагородженням Падчерки в кінці історії відбувається і “перевиховання” Королеви. Таким чином, у п’єсі є як би дві самостійні фабули, які в кінці сплітаються воєдино.
Можна ще звернути увагу на деталь: проліски Пасербиці допомагає знайти вже не місяць Березень, як у прозової історії, а Квітень.
До позитивних якостей Падчерки додається вірність даній обіцянці – навіть коли Королева загрожує їй стратою, вона не розповідає, як дісталися їй проліски.
Ми розповіли про обох варіантах творів “Дванадцять місяців” Маршака.
