Мистецтво римського навігаційного дизайну
Прогулюючись по вуличках розкопаних Помпей, можна побачити, що вже у мистецтві Стародавнього Риму існувало мистецтво навігаційного дизайну. До нього можна віднести як нескладні таблички на фасадах будинків, так і незвичайні зображення на булижник мостової, а також скульптурні зображення навігаційного призначення на перехрестях вулиць. Такі зображення вам неодмінно покаже екскурсовод під час екскурсії в Помпеях.
Театральне мистецтво Стародавнього Риму
У театральному мистецтві виділяються три основних напрямки: народний театр, культовий та світський. Розвивається в Стародавньому Римі і ораторське мистецтво.
До народного театру можна віднести святкові дійства, пов’язані із завершенням збирання врожаю, в ході яких селяни виконували фесценнины, жартівливо-лайливі пісеньки – в діалогічній формі між двома групами хліборобів. Сюди ж можна віднести й зароджується мистецтво бродячих акторів – гистрионов.
В результаті посилення впливу грецької культури до одного з тріумфальних свят було прийнято рішення про взяття грецької трагедії латинською мовою. Сталося це в 240 р. до н.е. Режисером постановки став Луцій Лівій Андронік. Він же був і її єдиним актором. Саме тоді і виникла традиція римського театру не використовувати у виставах хор. Саме Лівій Андронік став засновником нового театрального жанру – “комедії плаща”, названої так тому, що актори грали в грецьких плащах в якості сценічних костюмів. Його послідовниками стали Тит Макцій Плавт і Публій Теренцій.
Плавту належить ідея активного використання музики у сценічних постановках. Вистави стають музичними: крім діалогів тут звучать і пісенні номери – дуети, тріо, арії. Він же ввів у сюжет подробиці з римської реальності, що зробило вистави більш живими й близькими римському глядачеві. Змінився і мова комедій – став більш життєвим і зрозумілим.
Меншу частину репертуару римського театру займали трагедії. В основному, їх автором був Сенека. Вони мали п’ятичастинне поділ. На сцені одночасно не знаходилося більше трьох акторів. Сюжети ґрунтувалися лише на двох провідних проблемах:
- викривлення людської долі, непідвладний навіть богам;
- людські пристрасті, що несуть загибель, якщо виходять з-під контролю розуму.
У трагедіях Сенеки обов’язково повинен був бути присутнім хор. Він виступав у ролі коментатора подій. Постановки Сенеки рясніють магією, чаклунством, жахами і жорстокостями.
Римські вистави не були змагальними. Щоб їх відвідати, не потрібно було платити за місце. До 55 р. до н. е. театр не мав спеціальних будівель. Сюжети не були пов’язані з культом богів, а стосувалися тріумфальних свят і подій.
