Студентство
Біографія Миколи Рибникова – актора з великої літери – ознаменувався вступом у ВДІК з першого разу (закінчив у 1953 році).
Навчався на курсі Герасимова і Макарової. Незважаючи на те що згодом Рибніков філігранно створював на екрані образи ідеальних радянських роботяг, він володів здатністю грати найрізноманітніші ролі. Однаково він блискуче втілював шекспірівських і шіллерівських героїв і історичних особистостей, і персонажів творів Гоголя. До того ж ще на першому курсі він зміг проявити особливий дар: він умів імітувати будь-який голос. З-за цієї здатності він колись навіть отримав догану.
Хлопчина з Зарічній вулиці
Біографія Миколи Рибникова як актора почалася з невеликого епізоду в картині «Сільський лікар» в 1951 році. Потім були фільми «Команда з нашої вулиці», «Запасний гравець». Його почали впізнавати після виходу на екрани фільмів «Тривожна молодість», де він зіграв Котьку Григоренко, і «Чужа рідня», в якому показав сільського механізатора Федю Соловейкова.
Але всенародна любов прийшла в акторові тільки 1956 р., коли вся країна подивилася фільм «Весна на Зарічній вулиці». Його персонаж дуже сподобався мільйонам глядачів країни Рад. Дівчата були в нього закохані, а пісню про заводської прохідної наспівувала вся молодь.
У якомусь сенсі образ сорочки-хлопця став для глядачів унікальним. Він був простий, що називається, з народу. До цього Микола Рибніков, в біографії якого червоною ниткою простежується любов до однієї жінки і своєї професії, вже грав персонажів з набором позитивних якостей представника робочого класу. Але вони були дуже позитивними, надто вже гарні. А Саша Савченко вийшов справжнім. Таким, яким міг бути будь-який хлопець із сусіднього двору. Актор, який його здійснив, став самою чарівною особистістю радянського кінематографа.
