Кар’єра після розпаду СРСР
Якщо до перебудови Йосипового запрошували на незначні епізодичні ролі, то під час неї і після він став зніматися в кіно зовсім рідко.
На епізодичну роль Йосипового запрошують у 1988 році у виробничо-соціальну драму Дмитра Свєтозарова “Без мундира”, що розповідає про начальника залізниці, який намагається під час перебудови подолати навколишні його проблеми провести важливий для країни експеримент з сверхдлинным вантажним поїздом.
Згадати його можна по ролі старшого сержанта Жохина в драмі Олексія Рогожкіна “Караул”. Картина розповідає про дідівщину в армії і була знята за матеріалами реальних кримінальних справ. На екрані глядач може простежити історію юного солдата внутрішніх військ, який розстріляв весь караул у поїзді для перевезення ув’язнених.
Героїв оточує гнітюча атмосфера, яка посилюється спілкуванням зі злочинцями, з-за цього багатьом доводиться слідувати табірним порядками і законами.
Після цього були ще маловідомі картини “Під маскою “Чорної кішки”, де він зіграв фронтовика-розвідника Івана Громова, “Вогненний стрілець” (Йосипів з’являється в ролі Пантелея), “Блудні діти”, де він створює образ сценариста-невдахи Дмитра Короткова.
З його останніх акторських робіт можна відзначити директора хоспісу, якого він зіграв у драмі Володимира Котта “Громозека”, яка вийшла на екрани в 2010 році.
