Управління державою – складна і багатогранна система. Неможливо врахувати всі чинники і наслідки поодинці, влада потребує поділі. Головне питання – як правильно розподілити відповідальність між центром і провінціями? Зосередити всі повноваження в одних руках або пожертвувати “шматком пирога” заради цілісності країни? Відповімо на це питання яскравими історичними прикладами, але спочатку звернемося до теорії.
Поняття централізації
У політичному сенсі централізація – це посилення повноважень центру по відношенню до провінцій. Іншими словами, переклад процесів на більш високий рівень ієрархії. При такій державній системі центральний апарат влади бере в свої руки контроль над органами місцевого самоврядування і життям країни в цілому.
Головна небезпека – загальмований розвиток провінцій внаслідок занадто обмежених можливостей. Це, в свою чергу, може призвести до суспільного невдоволення.
Основні ознаки:
- Наявність суворої ієрархії.
- Концентрація ресурсів і повноважень у центральному управлінні.
- Прагнення уряду до контролю всіх сфер діяльності.
Важливий той факт, що повна централізація нездійсненна. Яким би великим не був центр, він завжди буде обмежений у ресурсах та можливостях. А це означає, що якусь частину обов’язків доведеться покласти на місцеву владу. Тому можна говорити лише про ступінь, але ніяк не про повністю централізованому управлінні.