Полікультурна освіта в Росії – термін, який знайомий далеко не кожному. Є кілька наукових робіт, присвячених цій проблемі, а також ряд відозв методологів, привертають увагу широких мас до розуміння такого підходу. І все ж варто визнати: сучасне полікультурна освіта має розвиватися, щоб підходи відповідали духу часу.
Наші дні – наші способи
Сучасність характеризується декількома основними ідеями і цінностями. Активно просуваються постулати толерантності і терпимості, взаємної поваги між учасниками спільноти незалежно від приналежності до вузьким групам. Завдання сучасної людини – вміти працювати в компанії з оточуючими, контактувати з ними, щоб досягати оптимальних результатів. Розуміння концепції полікультурної освіти повинно прийти на допомогу в цьому питанні і вдосконалювати суспільні взаємини, що спостерігаються в даний час.
Можливості та правила
Відмінна риса нашого століття – комунікаційні масштаби, в деякій мірі зумовлюють основи полікультурної освіти. Народи, держави, окремі групи, спільноти і індивідууми можуть взаємодіяти, зближуватися. Виражено це в активній міграції.
На тлі такого коригування повсякденності одним з найбільш важливих термінів стає «глобальна село», найбільш точно характеризує світове стан: простір більше не заважає контактувати двох точках планети, як би вони не були далекі один від одного. Це формує умови полікультурного освіти, що особливо важливо, якщо усвідомити масштаби: зараз на планеті існує близько 2 000 народностей, більше двох сотень країн, громадяни яких беруть участь у глобалізаційних процесах.
Термінології присвячується
Не можна сказати, що зміст полікультурної освіти останнім часом ставало предметом уваги численних серйозних наукових робіт в нашій країні, тому неможливо говорити і про наявність вітчизняної методологічної бази стосовно цього аспекту. А ось американські автори розглядали цей термін досить широко, і при аналізі їхніх праць можна виявити кілька підходів до розуміння і визначення явища. Слід відзначити наступне наповнення терміна:
- концепція, філософська ідея;
- рух реформаторів;
- рух, який пропагує необхідність реформ.
Хто, що і про що
Полікультурна освіта не раз ставало важливою темою вигадок:
- Гарсія;
- Гранта;
- Барбера;
- Гея;
- Пареха;
- Фрайзира.
Про що говорять?
У роботах цих методологів можна знайти визначення полікультурної освіти як набору орієнтирів у сфері цінностей, методу мислення, концепції. В їх середовищі прийнято було говорити про розуміння терміна як погляду, властивого філософії. В рамках докази важливості усвідомлення полікультурної освіти особлива увага зверталася на факт того, що різноманіття (етносу, культури) дуже цінно, відіграє важливу роль для соціуму і кожної особистості окремо.
Методологи запропонували кілька шляхів поліпшення потреб учнів, пов’язаних з освітньою програмою. Підтримка ідеї полікультурної освіти стала базою просування ідеї про розробку таких потреб з урахуванням приналежності до етносу, специфічної культурної групи.
Навіщо потрібно?
Описаний підхід дозволяє говорити про цілі полікультурної освіти:
- опис структури спільноти країни в даний момент;
- припис дотримання рівноправності;
- досягнення гармонійних стосунків усередині суспільства, сформованого представниками різних культур.
Спочатку американські вчені все це формулювали і розробляли стосовно до потреб соціуму своєї держави, але багато постулати й визначення в рівній мірі підходять для будь-якого сучасного держави. Не буде винятком і Росія, якої ще тільки належить піти по шляху розвитку полікультурної освіти та усвідомлення важливості толерантності широкими масами, а не тільки обраними гуманістами і громадськими діячами.
Дослідження минулого століття
Ідеї розвитку полікультурної освіти стали важливою областю дослідження в плані соціальних взаємин у середовищі американських вчених ще в минулому столітті. У сімдесяті роки саме там дві великі організації професіоналів в області педагогіки, розвитку освітніх програм, об’єднали свої зусилля для підтримки авторів, здатних створити базову методологію для досліджуваного питання. Як результат, опубліковані дві великі роботи, присвячені аспектам розвитку полікультурної освіти.
Основні постулати однієї з цих публікацій зводилися до необхідності посилення плюралістичного світогляду у широких верствах населення. Друга робота наполягала на необхідності реформування освітньої політики. Новим напрямком повинна була стати така робота з етносами, яка забезпечувала б їм якісно високий рівень освіти нарівні з широкими правами, нічим не поступаються представникам панівної національності.
Гуманізм і методологія
Видані в сімдесятих роках минулого століття наукові публікації розглядали принципи полікультурної освіти, на перший план ставлячи гуманістичний характер такої діяльності. Можна знайти постулати, покликані пояснити читачеві важливість зв’язку успішності учнів та наявності у них таких можливостей, як у всіх інших, в рамках освітнього процесу.
Зазначалося, що стратегії, що застосовуються в педагогіці, повинні бути чутливими до особливостей кожної дитини, обумовлені в тому числі приналежністю до конкретної культурної групи. Тільки в такому разі представники кожного етносу будуть досягати хороші результатів, проходячи встановлену освітню програму.
Реформи в маси!
Основна ідея такого підходу до розуміння полікультурної освіти в необхідності істотної зміни змісту, цінностей, характерних освітній програмі. Необхідно змінити підходи таким чином, щоб програма відображала особливості національного складу, великої кількості культурних груп, етносів. Важливим став декларований аспект обов’язковості обліку лінгвістичного різноманіття держави.
Найбільш значущі методологи, які просували такого роду ідеї:
- Баптист;
- Беннет;
- Голник;
- Чинн;
- Слитер;
- МакЛарен.
Ідеї Баптиста і Беннета
В їхніх роботах можна побачити декларування необхідності переробки освітньої системи з урахуванням полікультурного підходу, що передбачало б інституціоналізацію філософії подібного руху. Причому найважливіша особливість висловлених ідей – саме вимога інституціоналізації, тобто введення змін в діючу систему освіти.
В результаті подібна активність могла б стати основою нових відносин, закріплених у правовій документації, підтверджених організаційними заходами. Ідея запропонованих реформ – в досягненні рівності, визнання усіх культурних груп, етносів однаково цінними, що допомогло б скорегувати соціум в кращу сторону.
У Беннета можна побачити підхід, у центрі якого – ідея планомірності внесення змін в соціум. Їм була запропонована структура реформування, що складається з трьох важливих послідовних кроків:
Голник і Чинн
В роботах цих авторів можна зустріти рекомендації щодо суспільних змін, у загальних рисах схожі з описаними вище. Не раз увага акцентується на необхідності вдосконалення установ, відповідальних за освіту, таким чином, щоб учні і навчальні могли більш ефективно спілкуватися, а їх взаємини ставали б базою для поліпшення якості освітнього процесу. Важливо скорегувати спілкування всередині середовища вчителів, всередині групи школярів.
В рівній мірі необхідно приділяти увагу не тільки уроки, але і діяльності в інший час. Вчитель повинен використовувати тільки дійсно ефективні методики, форми, матеріали. Пропозиції стосувалися також зміни будівель, щоб кожен заклад було пристосоване до груп учнів.
Втім, відмінності від описаного раніше підходу є. Так, Беннет наполягав, що дискримінація пов’язана з етнічним аспектом і саме її потрібно усувати в першу чергу, а ось Чинн, Голник звертали увагу на різні аспекти проблеми, вимагаючи впливу на соціальні фактори, належність до вікової групи, статі, конфесії таким чином, щоб ніхто не піддавався гонінням. Це особливо важливо застосовувати до учнем, таким, що характеризується альтернативним розвитком інтелекту, фізично.
МакЛарен і Слитер
Методологічний підхід, рекомендований у публікаціях цих авторів, передбачав реформування суспільства, щоб виключити утиски, пов’язані з приналежністю до етносів, культурним групам. При цьому зазначалося, що кожен індивід має право на підтримку та потребу в ній.
Це стосувалося як учнів, що відрізняються альтернативними розвитком психіки, інтелекту, фізичних параметрів, так і інших груп учнів. У роботах декларовано, що таку підтримку, допомогу необхідно надавати до тих пір, поки дитина не навчиться адаптуватися під суспільні вимоги, мінливі зовнішні умови.
Альтернативний варіант
Не менш цікаве розуміння полікультурної освіти можна зустріти в роботах Бенкса, який декларує термін як ідею, процес, реформування, завдання яких – скорегувати структуру інституту освіти.
При цьому необхідно досягти рівноправності статей, коректного ставлення до особливим дітям, а також правильного соціального взаємодії між належать до різних етносів, культурним групам індивідуумами. Завдання суспільної реформи в забезпеченні всім і кожному рівного доступу до освітніх послуг, подібних можливостей стосовно до академічних успіхів.
Суть явища
Як можна помітити з усього сказаного вище, полікультурна освіта в розумінні провідних американських методологів, які розглядали це питання, – не стільки продукт, скільки явище, процес. Наголошується, що це в деякій мірі спосіб мислення, пов’язаний зі специфічним ставленням до оточуючих.
Також звучали визначення, що дозволяють розуміти полікультурна освіта як поведінкові шаблони в середовищі, що характеризується наявністю численних представників культурних груп.
Процес реформування громадської думки вимагає тривалих тимчасових проміжків, вкладення в нього істотних ресурсів, розробки ефективної стратегії, плану, всі етапи якого узгоджувалися б один з іншим.
Поширюється на всіх
Не раз відзначалося, що полікультурна освіта передбачає комплексний підхід, що включає в себе всі викладаються в освітніх установах дисципліни. Неприпустимо покладати завдання піднесення ідей толерантності, адекватності, терпимості тільки на окрему програму. Важливо охопити цілком освітній курс, залучити педагогів, відповідальних за різні аспекти розвитку дітей. Завдання, які при цьому повинні досягатися першочергово, це:
- розвиток академічних навичок незалежно від приналежності до етносу, статі, соціальної групи;
- навчання повазі, адекватній оцінці культурного шару (власного і інших народностей);
- виняток етноцентризму, упередженості стосовно конкретним соціальним групам;
- навчання розумінню чинників нерівності, відчуження, пов’язаного з етнічною приналежністю;
- навчання здатності аналізувати дані, запобігаючи формування помилкових висновків;
- формування концепції справедливості, гуманності, свободи, рівноправності.
