Доказова медицина: основи та принципи

Лікування гіпертонії

Боротьба з гіпертонією має велике значення, адже це захворювання широко поширене не лише у нас, але і у всьому світі. Існує безліч ефективних способів лікування, які дозволяють значно знизити кількість ускладнень і відсоток смертності.

Тим не менш, на превеликий жаль, це захворювання часто лікують неадекватно. Основні способи зниження підвищеного артеріального тиску спрямовані не на те, щоб полегшити симптоми гіпертонії, а на те, щоб зменшити ймовірність інсульту, інфаркту міокарда або ниркової недостатності.

Що ж стосується симптоматичних ефектів, то вони мінімальні для хворого і полягають лише в тому, щоб зняти помірні головні болі або запаморочення. Більш розповсюдженою є ситуація, коли пацієнт з гіпертонією без симптомів скаржиться на певні побічні ефекти, які проявляються внаслідок вживання антигіпертензивних препаратів (нудота, запаморочення, зниження апетиту, депресивні стани, імпотенція).

Одним з перших лікарських засобів, яке використовувалося при гіпертонії, був “Гідрохлоротіазид”. Добова доза становила до 150 міліграмів на добу. Підвищений тиск, який є основною причиною розвитку багатьох серцево-судинних ускладнень, з використанням цього препарату виходило ефективно знизити. Лікарі вірили, що це дасть можливість відстрочити поява у хворих ряду побічних ефектів. Відносно недавно, на підставі теорії доказової медицини, яка приділяє велику увагу вирішенню практичних проблем, були проведені аналізи, які дозволили подивитися на проблему використання “Гідрохлоротіазиду” з нової сторони.

В результаті вдалося встановити, що хворі, які застосовували препарат у зазначеному дозуванні, вмирали раніше, ніж ті, які навіть не лікувалися за допомогою цього засобу. Можна зробити висновок, що побічну дію препарату, було вище, ніж позитивний ефект від нього.

Аналізи показали також, що даний засіб при дозі від 12,5 до 25 мг на добу не тільки допомагає стабілізувати артеріальний тиск, але і дійсно впливає на зниження рівня смертності. Важливо відзначити, що необхідність коригувати дозування з’явилася тільки після того, як були отримані результати лікування доказової медицини.