Економіка Китаю і ВВП країни є сьогодні другими за паритетом купівельної спроможності після США. Для економіки країни, характерні ті ж тенденції, що і для розвинених західних країн, а саме – зниження частки сільського господарства і підвищення ваги сфери послуг.
Історія ВВП Китаю
Дані про стан ВВП КНР починають фіксуватися вперше в 1952 році, тобто через три роки з моменту утворення Китайської Народної Республіки. Однак аж до 1971 року дослідникам доступна лише інформація про обсяг економіки в юанях, що пов’язано з закритістю країни для зовнішнього впливу і прагненням комуністичного уряду до автаркії.
Найтяжчі випробування, що випали на частку китайської економіки і населення у другій половині XlX-початку XX століть, призвели до того, що до моменту, коли Мао Цзедун прийшов до влади, ВВП Китаю знаходився на рівні початку XlX століття.
Власне, поява даних по ВВП в доларах пов’язано з розпочатої після смерті Мао політикою відкритості та реформ, рішення про проведення яких прийняло нове партійне керівництво.
Зі зняттям численних обмежень, накладених ще Мао Цзедуном, динамічне зростання початок демонструвати сільське господарство і дрібне кустарне виробництво. Незважаючи на те що економіка демонструвала зростання, вона залишалася вкрай неефективною через нераціональне використання дрібними технічно відсталими підприємствами енергетичних і людських ресурсів.
В кінці сімдесятих років стало очевидно, що неефективна кустарна промисловість і збиткові державні підприємства не можуть стати двигуном розвитку в довгостроковій перспективі. Для забезпечення стабільного зростання ВВП Китаю було прийнято рішення про перехід до ринкової економіки під пильним контролем Китайської Компартії.
Витрати розвитку
Статистика стверджує, що Китай є найбільш динамічно розвивається ринковою державою протягом останніх тридцяти років. Середній щорічний приріст ВВП Китаю складає 10 %, починаючи з середини вісімдесятих років XX століття.
Так як Китай перебував у вкрай відсталому положенні на момент початку реформ, то було очевидно, що для розвитку потрібно використовувати резерви, приховані у великій кількості дешевої робочої сили, і доступні природні ресурси. При цьому передбачався мінімальний контроль за діяльністю підприємств важкої промисловості, що створювало значні екологічні ризики, результат яких проявився на початку XXl століття.
На початку 2000-х років починає реалізовуватися програма “Вихід за кордон”, головним завданням якої було створення сприятливих умов для державних підприємств. У 2001 році КНР вступила у Всесвітню Торговельну Організацію і уклала кілька угод про вільну торгівлю з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону і Новою Зеландією, що відкрило нову епоху для китайської економіки.
Міжнародна торгівля
Китай є найбільшим у світі виробником і експортером товарів промислового виробництва, а також другим після США імпортером товарів. Будучи найбільшою у світі торговою державою, Китай все ж дуже залежимо від своїх торгових партнерів як в політичному, так і в економічному сенсі. Наприклад, спад в американській економіці може призвести до падіння виробництва в Китаї, що, в свою чергу, призведе до зниження ВВП Китаю на душу населення.
У 2001 році, коли в країні почався новий виток економічних реформ, ВВП на особу становив 1042 долара, що було в два рази більше показників десятирічної давності. Всі перше десятиліття китайська економіка демонструвала зростання до 14 % щорічно, хоча траплялися і важкі роки, коли економіка істотно просідала з-за кризи в США і Європі. Втім, навіть у ці нелегкі часи показники зростання ВВП Китаю за роками не опускалися нижче 7,7 %.
Особливості китайської економіки
Незважаючи на численні цілеспрямовані зусилля китайського уряду, особливістю китайської економіки залишається вкрай нерівномірний економічний розвиток, викликане як віддаленості того чи іншого регіону від моря, так і доступом до природних ресурсів, а також розвиненістю промислової і транспортної інфраструктури.
Традиційно більш розвиненими залишаються приморські регіони, в яких проживає більша частина населення. Три найбагатших регіону Китаю знаходяться в дельті річки Чжуцзян, проте останнім часом намітилася тенденція до значного зростання в північно-східних регіонах Китаю і таких агломераціях, як Пекін-Тянцзин. Намагаючись диверсифікувати економіку різних регіонів, китайський уряд вкладає значні ресурси в розвиток таких внутрішніх регіонів як Уйгурський автономний район, Тибет, Внутрішня Монголія.
Вся політика центрального уряду спрямована на усунення інфраструктурних перешкод для розвитку віддалених від моря регіонів. Передбачається, що в найближчі десятиліття вона принесе свої плоди.
Фінансова система і ВВП Китаю
У сучасному глобалізованому світі все величезне значення має стійкість фінансових систем держав. При цьому важлива не тільки макрофінансова стабільність світового рівня, але і фінансова стійкість окремих регіонів.
Маючи половиною світових запасів валюти і першим за величиною запасом золота, Китай тим не менше знаходиться в постійній небезпеці скотитися до фінансового колапсу. Пов’язано таке стан справ, в першу чергу, з тим, що внутрішній ринок, хоча він і справді величезний, не здатний поглинути всі зароблені китайськими експортерами гроші.
Торговельні війни та звітність
Крім того, китайський торговий баланс починає турбувати найбільших торгових партнерів КНР, таких як США. Незважаючи на те, що Китай є членом численних торгових договорів і учасником різних міжнародних організацій, Америка хоче перешкодити вільної торгівлі з Піднебесної, вводячи додаткові мита на експорт китайської продукції і підвищуючи вже існуючі податки.
В доповнення до міжнародного тиску країна може зіткнутися з внутрішньою кризою, викликаним надмірним закредитованностью багатьох регіонів Китаю, недостовірною звітністю різних провінцій перед урядом і спадом виробництва. У 2018 році ВВП Китаю на душу населення складе близько 14 870 доларів.
