“Бременські музиканти”: про автора і про найвідомішою інтерпретації твору – радянському мультфільмі-мюзиклі 1969 року випуску

Незважаючи на те, що в дитинстві всі хоч раз так дивилися мальований однойменний мультфільм радянської кіностудії «Союзмультфільм» і навіть пам’ятає уривками пісеньки з цього знаменитого мультика, саму казку, з’явилася прообразом для мультфільму, читали небагато. А казку написали, між іншим, знамениті брати Грімм. Так, саме вони були авторами «Бременських музикантів», тільки от від початкового варіанту в інтерпретації радянських мультиплікаторів залишився лише набір домашніх тварин, доповнений прибившимся до них звідкись (історія про це замовчує) людиною на прізвисько Трубадур. А про початковому сенсі згадується лише побіжно, та й то не в рядок. Будемо розбиратися.

Початковий варіант

Варіант споконвічних авторів казки «Бременські музиканти» чим-те схожа на нашому російському народному «Терему мухи». Тільки в «Теремку мухи» летіла муха повз горщика, та залишилася в ньому жити. Потім по одному повз пробігали інші тварини і, після чергового короткого діалогу, залишалися жити в цьому своєрідному теремку. Кінець, правда, у казки був плачевний. Ведмідь не вліз в горщик, а сів зверху і наробив всім жителям своєрідного казкового «теремка» шереху.

Тут же почало майже ідентичне. Осла выпинал за паркан за його старість і неповороткість колишній господар, і той, недовго думаючи, подався в місто Бремен, щоб стати музикантом (навіщо і чому він тяжів до кар’єри музиканта – замовчується). По дорозі до нього пристають інші тварини, яких господарі вигнали, а півневі так і зовсім загрожувало відрубування голови з нагоди приїзду гостей. Йдучи через ліс, вони виявили хатину з розбійниками.

Нагромадившись один на одного, звірі вже кричали на все горло кожен по-своєму і розполохали розбійників. Після один, правда, спробував повернутися, але його по черзі в темряві подряпали, вкусили, лягнули і крикнули вухо «Кукареку!», після чого розбійники назавжди покинули це прокляте місце. А звірі нібито стали жити в цьому будиночку та поживати, і горя не знати.

Правда, залишається кілька так і не розкритих питань:

Що вони там їли після того, як зжерли все, що було на столі у розбійників?

Що за щастя жити в голоді посеред лісу?

З чого вони звуться «музикантами», якщо вони так і не дійшли до Бремена і єдине, що вони вміють, це кричати по-свійськи на все горло. Виходить, всі звірі навколо музиканти?

Все ж доводиться засумніватися, що в хатині посеред лісу жили саме «розбійники». Може, це були цілком мирні жителі, звідки звірам в цьому розбиратися?

Ну да ладно. Що є, то є. Залишається тільки гадати, що автори «Бременських музикантів» курили в той час, як придумували свої казки.