Від віршів Буніна віє вітром щастя, хоча є чимало слів сумних і навіть зловісних. І вірші, і проза цього автора звучать далекими голосами. Читаєш, вслухаєшся в них, і тільки тоді улавливаешь основну мелодію – покірність.
Для прекрасного письменника і чуйного поета Буніна світ одночасно і ясний, і таємничість. Чіткість ліній, строгість до своїх рядках, чіткість малюнка, зважена впевненість і надзвичайна делікатність до речі. Від цієї словесної скупості рядки набувають особливої полновесность і насиченість, а фрази – виразність. Яскравим прикладом тому служить вірш Буніна «Слово», аналіз якого в цій статті.
Більше, ніж поет
Бунін – найбільший представник літератури, що поєднав у собі і поезію, і прозу. Російська література, за винятком Лермонтова, не знає такого ідеального поєднання – вільної прози з карбованими віршами. Бунін на висоті всіх вимог, які можна застосувати до рідної мови. Він не тільки зберігає, але і оновлює і освіжає його. Без оцінки словесного майстерності цього письменника неможливий правильний підхід до його творчості. Аналіз вірша Буніна «Слово» свідчить і підтверджує, що кожен з його творів – це цінний внесок у літературу.
