Психологія: історія виникнення, становлення, предмет і методи науки

Історія психології почалась у давні часи. Як говорять деякі вчені, наука настільки ж давня, як і людина, оскільки неможливо існування для представників нашого виду без розуміння мотивації і характеру оточуючих. Спершу подання були емпіричними, а перехід до теорії стався, коли остаточно стало ясно, що все спостережуване має якісь природні причини. Принцип назвали детермінізмом – саме на ньому базується наука про психіку.

Як все починалося

Історія розвитку психології як науки, як вважається, починається з написаного Аристотелем праці, присвяченого душі. В якості самостійної наукової дисципліни вона остаточно сформувалася близько століття тому. Тривалий час психологія була елементом богослов’я, філософії. У деяких наукових колах її позначали іншими термінами, наприклад, ментальної філософією. В даний час вчені не впевнені точно, що саме став автором слова «психологія». Є припущення, що його ввів Меланхтон, інші приписують Гоклениусу.

Значні зміни можна бачити, аналізуючи історію розвитку психології в дев’ятнадцятому столітті. До цього століття розглянутий термін не зустрічався в працях англійських вчених або французів, зате поширеними поняттями був пневматология, душесловие. Втім, якщо сучасна людина загляне в праці, видані під такими заголовками, знайти в них щось спільне з сучасними уявленнями про психології буде вкрай важко. Так склалося, що психологічні знання накопичувалися в різних областях інтелектуальної активності людини.

Неможливо говорити, що історія психології повністю повторює еволюцію навчань, присвячених душі і духовному. Звичайно, деякі збіги спостерігаються до моменту, коли розглянута дисципліна одержала самостійність, але метафізична психологія, як і емпірична, мають виключне велика кількість нюансів, що не дозволяють прирівнювати до них науку, настільки важливу для людства у наші дні.

Зв’язку і взаємозв’язку

Тісно пов’язана історія сучасної психології та природничі науки минулих років. Найбільш близькі між собою біологія і психологія, хоча багато в чому уявлення сучасних вчених грунтуються на фундаментальних роботах медиків, педагогів, соціологів колишніх століть.

Не представляється реальним коректно відобразити історію психології, проблеми, концепції науки, не беручи в розрахунок природознавство. Свій вплив зробили і різні практичні області, воздействовавшие на соціум і коректували розвиток людини і його уявлення про свою природу.

Двадцяте століття: крок за кроком

У минулому столітті було кілька етапів, коли інтерес до розглядуваної науці був досить високим. В історії психології як науки значущими вважаються початок 10-х років, кінець наступного десятиліття і початок 60-х. Кожен з періодів виявився переломним для дисципліни, суттєві зрушення були властиві і ідей науки, і її теорій. Перший такий важливий перелом стався на початку дев’ятнадцятого століття. Існуюча раніше система оцінки психології піддалася жорсткій критиці, пішли в минуле ідеї феноменальності, актів свідомості як галузі дослідження психологів. Якщо раніше основним методом вважалося спостереження за собою, то йому на зміну починають приходити гештальтизм, біхевіоризм. Починають закладатися принципи психічного аналізу, вивчення несвідомого. Саме в цей час були опубліковані перші роботи з загальної психології.

В кінці другого десятиліття дев’ятнадцятого століття в умовах капіталізму почався новий виток історії психології як науки. Перш домінували психологічні школи розпалися, дослідження стали ще більш розрізненими, сформувалася велика кількість нових підходів і теорій. Були зроблені перші кроки до об’єднання різних ідей. На рубежі 30-х років активізувався інтерес дослідників до методології пізнання психології. Було видано чимало психологічних робіт.

Прогрес не стоїть на місці

Наступний важливий етап в історії психології і педагогіки – 60-ті роки дев’ятнадцятого століття. Почалася нова хвиля досліджень. Під впливом науково-технологічної революції наукова активність отримала нові можливості і засоби, що дозволило переглянути структуру досліджень. Інтенсифікація, ефективність психології як науки, визначення найбільш актуальних напрямків дослідження, трансформація теорії в практично корисний матеріал – саме такий напрям розвитку властиво психології цього періоду. Вчені опинилися серед все наростаючого обсягу нових ідей, серед яких необхідно було навчитися орієнтуватися швидко і чітко, вибираючи перспективні та обґрунтовані підходи і пропозиції.

Дивіться також:  Бетті Пейдж: фото, біографія, особисте життя, фільмографія і цікаві факти

На тлі таких процесів підвищився інтерес до історії становлення психології, до історичного досвіду. Особливо це помітно, якщо проаналізувати роботи психологів радянської школи. Розвиток психологічної думки в їх працях розглядалася дещо інакше, ніж це було властиво американській школі або історикам Західної Європи.

Радянський підхід: цікаві особливості

Історія психології в Росії тісно пов’язана з ідеями марксизму і ленінізму. Саме з них були взяті принципи формування наукового знання, яким підпорядковувалася психологія радянського періоду. Найважливішим варто назвати принцип історизму. Це означає, що необхідно особливу увагу приділяти головною істеричної зв’язку. Всі питання необхідно було розглядати, враховуючи процеси їх виникнення, етапи розвитку. Виходячи з отриманої таким чином інформації, принцип історизму вимагав оцінки явища в поточному положенні справ.

Обумовлена марксизмом історія вітчизняної психології багато в чому регламентується історичним і матеріалістичним розумінням соціальної активності. Цей процес сприймався як щось закономірне. Первинною щодо мислення вважалася виробнича людська активність.

Відображення і практика

Другий ключовий принцип, що сформувався у міру розвитку історії психології – метод відображення. Він також пояснюється марксизмом, в якому базова ідея наступна: мислення є відображення конструкцій логіки. Отже, наукове знання в якості дійсного об’єкта весь період існування психології досліджував психічну реальність, розуміючи під цим метод взаємодії людини і середовища, в якій він існує. Функції (несвідоме, свідоме, душевне) сприймаються в якості моделей, покликаних відтворювати існуюче поза їх і не залежить від них.

Історія психології тісно пов’язана з ідеями марксизму у сфері практики. Радянські вчені визнавали, що джерело думки не залежить від неї. Отже, не можна говорити, що становлення знання – це послідовність переходу між поняттями. Філіація ідей стала неспроможним терміном в межах радянської психології.

Прогрес науки

Досліджуваний предмет історії психології істотно прогресував у світлі викладок радянських вчених. Їх роботи дозволили усвідомити основний недолік капіталістичного підходи: представники таких шкіл не приділяли уваги залежності активності соціуму і наукового прогресу. Недооціненими були також протистояння різних світоглядних поглядів. Пізнавальний процес – це завжди діалектика, але в багатьох роботах закордонних вчених цього зовсім не приділяється ніякої уваги. В інших працях оцінка є, але вона не відповідає історичним реаліям. Зв’язок опису і пояснення в працях капіталістичних вчених має ряд недоліків, які в даний час помітні будь-якого психолога-теоретика.

В історії соціальної психології капіталістичного ладу тривалий час застосовувалося два основних підходи: контекстний і персоналізований.

Персоналізований (персоналистский) підхід

Будь-які теорії і відкриття, припущення і помилки мають певного автора, чиє ім’я зберігається в історії психології. Це стало базою припущення, ніби причина наукового розвитку – розум, воля, які стали називатися геніальної спалахом, властивій певній особистості. Така концепція випливає з праць Карлейля, просував так званий культ героїв. Вона справила сильний вплив і на історичні роботи, і на психологію як науку.

У наші дні навіть особи, які дотримуються думки про легендарності і велич особистості окремих психологів, прагнуть в першу чергу визначити обставини, в яких вони змогли стати такими. Беззмістовне уявлення про деякому раптовому виникненні ідей пішло в минуле. Такі загальні підходи довели свою некоректність.

Контекстний метод

Аналіз історії юридичної психології, соціальної, кримінальної та інших підвидів наук в рамках єдиної психології дозволяє зрозуміти, що будь-яка ідея завжди тісно пов’язана з інтелектуальним кліматом, в якому існував її автор. Це доводять численні фактори. Зокрема, нерідко деякий відкриття одночасно відбувається в різних країнах, різними вченими, які не мають зв’язку один з одним. Підтверджують теорію контекстного підходу і випадки, коли відкриття було визнано лише через роки, тобто суспільство розвинулося досить, щоб зрозуміти і прийняти їх. Можна сміливо говорити, що науковий розвиток має певну закономірність. Кожен готельний автор – представник епохи, якій він підтримується, але нею ж і обмежений.

Дивіться також:  Список країн за площею території: 10 найбільших і 10 найменших країн світу

З історії виникнення психології видно, що неможливо відкрити щось, якщо до цього немає передумов, своєрідного ідейного фундаменту. Не зробить це відкриття і серйозний вплив на дисципліну, якщо немає адекватної атмосфери (наукової, соціальної). Втім, не можна при цьому заперечувати і значимість окремих особистостей.

Тонкощі і різночитання

Найбільш активно контекстний підхід просувався в роботах Боринга, який стверджував, що ключовим науковим історичним поглядом повинен бути сформульований Толстим у «Війні і світі», де автор вважає великих особистостей рабами історії. Імена стають не більше ніж ярликами, які потрібні суспільству, щоб відрізняти школи та ідеї, епізоди та напрямки. Боринг вважав, що контекстний підхід – метод затвердження детерминистского пізнавального принципу в якості основного постулату наукового пояснення. В той же час не можна говорити про те, що особистість може стати джерелом або визначити розвиток думки.

Шульц, інший представник американської психологічної школи, дотримувався думки, що обидва розглянуті підходи доповнюють один іншого і не вступають між собою в конфлікт. Історія, як він вважав, наочно доводить, що є великі постаті та події, сплетені між собою і впливають один на одного. Дух часу більш важливий, ніж конкретна людина, тим не менш обидва вони необхідні для розвитку.

Прогрес ідеї

Контекстний підхід має ряд недоліків, в силу чого не зупиняються спроби розробити більш точні методи оцінки історії психології. Основне завдання вчених – визначення стабільних регуляторів процесу. Це стало фундаментом народження принципу контрастних пар. Термін запропонував американський дослідник Уотсон. В якості бази взяли диадные ознаки Мерфі. Так, для періоду перших двох десятиліть дев’ятнадцятого століття для психології було визначено чотири базові контрастні пари: цілісне і часткове, якість і кількість, функціональне і структурне, експериментальне та статистичне. Вважається, що спершу домінував перший із зазначених елементів пар, потім йому на зміну прийшов другий.

Аналіз півстолітньої історії видання психологічних праць дозволив виявити інші діади: раціоналізм і емпіризм, телеологія і механіка, якість і кількість. Припустили, що основна тенденція – зростання питомої ваги другого компонента пари. Прогресом цієї ідеї стало поділ теорій на два класи: детерміністичні і акцентують орієнтованість персони на майбутнє. Це дозволило визначити важливу діаду: детермінізм – телеологія.

Повертаючись до витоків

Поглянувши ще раз на давню історію психології, варто звернути увагу на східні регіони. Ще тисячоліття тому саме тут зароджувались перші значні цивілізації. Вже в ті часи в соціумі народилися перші ідеї, що стали бази для науки, відомої нашим сучасникам. Фундаментом ідей в той момент стала розвинена матеріальна культура, підкріплена досить високою виробничою активністю. Такий суспільний устрій був причиною поступово поділу на класи, формування рабовласницького ладу. В той момент людськими умами панувала релігійна ідея, просувала теорію безсмертя духовного аспекту. Вважалося, що душа може залишити тіло і вирушити в мандри, подорожувати між світами. Втім, як видно з дійшли до наших днів достовірних джерел, крім релігійних, вже тоді існували природничо-наукові погляди щодо психічної активності людини.

Дивіться також:  Акустика для авто Morel Tempo 6

Перші кроки в напрямку наукової оцінки духовного обумовлені ідеєю залежності тіла від природи, а душі – від тіла. Поступово міфи переживали раціоналізацію, старими поняттями ставали властиві інші ознаки. Божество зберігало статус верхового власника, але його вплив на життя людини поступово слабшав. Такі зміни помітні вже в єгипетських пам’ятниках культури, що збереглися до наших днів. В кінці четвертого тисячоліття до настання поточної ери в теологічному творі згадувалося, що Птах – архітектор і організатор цього життя і всього живого, але лише за умови отримання інформації від усіх органів чуттів можливо свідомість людини. Централізована діяльність організму, як випливає з цих праць, вже в ті часи розумілася як основа для свідомості, тобто психіки в сучасному трактуванні.

Розвиток теорії

У східному регіоні, а згодом – у Древній Греції, найбільш значущою системою людського організму вважалася кровоносна. Життя мала два начала – повітря і кров. З давніх китайських джерел відомо, що серце було основним органом, а початок, пов’язаний з повітрям, було покликане відображати уявлення людство про психічної функціональності. Саме воно відповідало (в поданні древніх китайців) за можливість мислити і говорити. В ті часи люди вважали, що область локалізації думок – серце, а от почуття йдуть з печінки.

Давньоіндійські цілителі поміщали відповідальний за психіку центр в серце. У міру розвитку уявлень про людської анатомії почала з’являтися, центрирующаяся навколо мозку, система. Саме стародавні медики – автори вчення про темперамент. Спочатку воно було покликане відобразити ідеї обґрунтування відмінності людей один від одного. Темперамент, як вважали в давнину, пов’язаний зі слизом, жовчю, і тим початком, що асоціювали з повітрям. Поділ на типи здійснювали, оцінюючи, який і зазначених елементів переважав стосовно до конкретної людини.

Китайська психологія: база класифікації

Мабуть, це перша відома в історії психології спроба класифікувати всіх людей на кілька груп. У колишні часи китайські медики говорили про людей, схожих на тигра і мавпу, а також повільних. В ті часи моральні заборони і релігія істотно обмежували можливість дослідження людини, але люди не залишили спроби виявити, які джерела психофізіологічних явищ. Так народилася ідея подання повітря в якості переносника душевних, психічних процесів. Вважалося, що повітря з’єднує середовище і людини, а отже, відбиває залежність тіла і душі. Психічні та інші властивості тіла в стародавній медицині пояснювали через змішання природних аспектів.

Розвиток соціуму супроводжувалося новими вимогами. Для їх задоволення сформувалися філософські школи. Перший час вони були дуже тісно пов’язані з релігійними уявленнями, тим не менш заклали базу для виявлення логічних нюансів існування людини і його взаємодії з світом. Відомо, що серед китайських та індійських мислителів перші філософські школи з’явилися ще в середині першого тисячоліття до настання поточної ери. Тому періоду властива гостра політична боротьба та соціальні розбіжності, що вплинули на становлення стародавніх ідей.

Базою для формування перших філософських шкіл, які в майбутньому стали фундаментом розвитку психології, були уявлення, сформовані за століття і тисячоліття до цього. Мислителі переробляли їх, підлаштовуючи під зміну ідеології. Особливо цікавими в цьому аспекті видаються Веди, чий загадковий стиль написання давав можливість багатогранної трактування і багатозначною інтерпретації. Слід зазначити, що Веди цікаві аспекти розгляду проблеми душі – саме в них люди намагалися осмислити правила поведінки, зрозуміти значимість вдосконалення особистості.