Поняття суперечки. Види спорів

Поняття спору, види спору – виключно велика область, розглянута відразу декількома дисциплінами. Передбачено величезна кількість методів типізації, в основу їх покладені різні параметри спору – форма, область, суть. Бувають вони правові та земельні, філософські та індустріальні, товариські і ворожі. Основні види спорів включають в себе письмові та усні дискусії, стихійні, структуровані, організовані продуктивні, земельні – словом, все просто неможливо перерахувати. Щоб трохи зорієнтуватися в цій галузі, варто звернути увагу на ключові фактори, які спостерігаються при виявленні приналежності диспуту до конкретної категорії.

На що подивитися?

Говорячи про види спорів, необхідно в першу чергу виділити критерії для класифікації цілей:

  • суперечка заради самого дійства;
  • заради виявлення істини;
  • заради переконання співрозмовника в своїй точці зору;
  • заради перемоги.

Якщо співрозмовники зацікавлені у виявленні істини, їх суперечка стає достовірним. Офіційно такої називається аподиктическим. Саме такими мають бути види правових спорів в ідеалі – підлеглі законам, правилам, засновані на логічності мислення. Якщо один з учасників дискусії прагне переконати іншого у своїй правоті, суперечка стає эристическим, діалектичним, так як підпорядковується відповідним законам. При завданні будь-яким способом здобути перемогу над опонентом вдаються до софістики, коли в хід ідуть хитрощі, за допомогою яких можна ввести співрозмовника в оману, відстоявши свою точку зору.

Як нас багато?

Види спорів, індивідуальних зокрема, прийнято розмежовувати, оцінюючи кількість принижуючи активну участь. Найпростіший варіант – це два джерела, з яких один висловлює думку, інший заперечує йому. Коли число учасників зростає, суперечка перетворюється в складний.

Наявність двох команд теж можна класифікувати як простий вид спору. Дозвіл спору в такій ситуації засноване на почерговому висловлюванні кожної із сторін. Щоб сформулювати і озвучити думку, необхідно обрати представника і дати йому такі повноваження. Такі види спору у праві на прикладах – політичні. Аналогічним чином будуються дискусії боржників і кредиторів, підрозділів компанії.

Досить складна ситуація складається, коли беруть участь кілька осіб, у кожній з яких індивідуальна точка зору. Для цього виду суперечки характерно відстоювання кожною стороною своєї позиції. Добитися конструктивного результату можна лише при здатності дотримуватися правила, дотримуватися встановлених рамок культури спілкування. Нерідко ситуацію провокують випадкові фактори, що дискусія має стихійний характер. Практика показує, що найчастіше це призводить до сварку без будь-якого порядку, дотримання правил чи норм.

Слухайте мене!

На види суперечки класифікують з урахуванням аудиторії опонентів. Наодинці – варіант, коли є лише дві сторони, які взаємодіють заради виявлення результату. Нерідко люди говорять один одному те, що абсолютно неможливо озвучити на публіці. Як стверджують психологи, у такій дискусії простіше змиритися з правотою співрозмовника, визнати помилковість своєї позиції. Дотримуючись цієї тактики спору, можна дозволити собі у разі потреби взяти невелику паузу, відволіктися, охолонути, поспілкуватися на сторонні теми. Психологи запевняють: взаємодія наодинці набагато простіше, найчастіше – продуктивніше.

Публічні суперечки вигідні досвідченим учасникам дискусії: чи можна використовувати аудиторію в якості інструменту перемоги, чинячи тиск на опонента. Сперечатися в такій формі складно, а підготовка включає в себе не тільки формулювання доводів та опрацювання питання з позиції логіки, але і психологічні аспекти готовності. Найчастіше види спорів в суді, під час політичних зборів, проходять саме в такому форматі.

Особливості громадських обговорень

Розглядаючи види спорів, необхідно згадати і спрямовану на слухачів дискусію. Цей варіант спостерігають, коли для опонентів більшою важливістю мають симпатії дослухаються, ніж реальна перемога в розмові. У такій ситуації за допомогою спору просто впливають на інших людей, переконуючи їх, а не реального співрозмовника. Досить характерний тип спору, до нього часто вдаються у рамках пропагування будь-якої позиції чи думки. За допомогою такої методики можна вселити публіці вигідну для сперечаються точку зору.

Дивіться також:  Бізнес-план автомийки: опис і розрахунки

Необхідно пам’ятати: аудиторія рідко уважно слухає опонентів. У нормі людина слухає іншому п’ять хвилин, іноді трохи довше, після чого настає стомлення, концентруватися на мовлення стає складно, концентрація уваги втрачається, усвідомлюються лише окремі шматочки фраз, сформульовані і подані найбільш яскраво. Це накладає заборону на використання довгих міркувань, витіюватих доказываний. Досвідчені оратори також запевняють, що публіка – об’єкт, не здатний думати. Дійсно, окремий представник може бути і освіченим, розумним, але натовп – емоційна істота, підвладне відчуття стадності. Це змушує виступати коротко, ясно, використовуючи чіткі образи, волаючи до пристрастей.

Поняття і види трудових спорів

Обов’язки, покладені на працівника підприємства у домовленості, не скасовують наявності у кожної людини прав, декларованих законами. При виникненні конфліктної ситуації у працівника є можливість звернутися в госинстанцию за допомогою у вирішенні спору, що виник. У деяких ситуаціях можна навіть влаштувати страйк.

Види трудових спорів:

  • індивідуальні;
  • колективні.

Обидва типи прописані в чинному законодавстві. Першим присвячена 60-я голова ТК, друга група розглянута в 61-й. Про можливості влаштувати страйк говорить 37-я конституційна стаття, а також статті ТК з 409 по 415.

Теоретична база

При аналізі видів трудових спорів поняття, розшифрування терміна – першочергове завдання, так як правильне використання термінології багато в чому обумовлює коректність розвитку ситуації, коли всі опоненти розуміють, про що йде мова, можуть координувати свої дії. В даний час під трудовим спором слід розуміти ситуацію, коли працівник і роботодавець (його представник) стикаються з розбіжностями стосовно виникли між ними правових трудовим відносинам. Всі види трудових спорів офіційно вимагають звернення в спеціалізовану інстанцію.

Під розбіжністю прийнято розуміти різниця в оцінці деякої ситуації сторонами, які прийняли в ній участь. Причиною спору найчастіше стають порушення зобов’язань, домовленостей, прав. Втім, не виключено і сумлінне оману.

Особливості класифікації

Крім зазначеної вище методології поділу на групи, можна групувати трудові спори, зумовлені:

  • порушенням правових трудових відносин;
  • порушенням відносин, пов’язаних з трудовими.

Класичний приклад першої ситуації – затримка заробітної плати або звільнення без причини при недодержанні законних нормативів. З другої категорії можна навести такий приклад: керівництво вимагає від персоналу виконання нормативів, але не надає необхідних для цього виробничих потужностей. Працівники можуть офіційно визнати неправомірними такі вимоги, звернутися за допомогою, відновленням справедливості до держструктурі.

Коли масштаби збільшуються

В рамках розгляду різновидів дискусій необхідно звернути увагу на види міжнародних спорів. Принципи, згідно з якими шукають вихід з таких ситуацій, задекларовані в Статуті ООН, а також різних актах, підписаних представниками різних держав і розглядають, як міжнародне право на нашій планеті.

Поняття і види міжнародних спорів – досить цікава тема, яка приваблює своєю масштабністю, адже результат таких диспутів визначає долю не окремих людей, а національностей. Терміном прийнято позначати таку ситуацію, коли суб’єкти міждержавного рівня розходяться в позиціях, вимоги одного боку зустрічають відмови іншого, є спростування.

А якщо детальніше?

Поняття і види міжнародних спорів обумовлені діючою класифікацією цього явища, заснованої, у свою чергу, на ключових характеристиках:

  • конкретність розбіжності (визначеність змісту);
  • наявність вступають у протиріччя заяв, зустрічних претензій.

Нерідко непрофесіонали плутають поняття спору та ситуації на міждержавному рівні. Ситуацією називають ситуацію, коли присутнє розбіжність може спровокувати тертя, стати причиною спору. Для ситуації характерні очевидні претензії один до одного. Спір, ситуація розмежовані правовими нормативами. Наприклад, при суперечці в РБ ООН задіяний у диспуті учасник не має права висловлюватися з предмета, а от міжнародна ситуація не накладає таких жорстких обмежень.

Особливості класифікації

Міжнародні спори ділять на групи, аналізуючи:

  • предмет (територія, юрисдикція, дипломатичний захист);
  • природу (факти, право, процедури);
  • відносини учасників (тривалі, нерегулярні, рідкісні);
  • ступінь важливості стосовно до кожної зі сторін процесу;
  • вплив на інтереси сторонніх осіб міжнародного рівня, співтовариство як єдине ціле;
  • характер (правові, політичні).
Дивіться також:  Маковий рулет: рецепти та інгредієнти. Макова начинка для рулету

Фінанси, правила і диспути

Не менш важлива область диспутів – це поняття і види економічних спорів. Під ситуацією прийнято розуміти такі розбіжності, які спостерігаються між підприємствами і пов’язані з їх активністю. Виділяють категорії:

  • договірні, обумовлені домовленостями, зобов’язаннями, виконання яких стало причиною розбіжностей;
  • переддоговірні, виникнення яких характерно періоду перед укладанням домовленості;
  • позадоговірні.

Переддоговірні зазвичай властиві таким підприємствам, для яких вступати в офіційні правові відносини необхідно, зобов’язання декларовані зовнішніми ознаками. При відсутності такого тиску переддоговірні спори виникнути не можуть, так як ситуація вирішується набагато простіше – переговори зупиняють, припиняють співпрацю. А ось позадоговірні взагалі не пов’язані з декларованими офіційною документацією відносинами, і зазвичай спровоковані іншими правовими аспектами: наприклад, порушується право власності.

Що робити?

Всі види економічних спорів вважаються досить складними для розв’язання, оскільки зачіпають і правові аспекти, і фінансові, господарські. Щоб знайти вихід із ситуації, необхідно орієнтуватися в законах, мати уявлення про економіку і потенційний вплив на неї прийнятого рішення.

Як показує практика, часто вирішення таких спорів надають професіоналам, причому воліють не звертатися в суди: найбільш продуктивним вважається варіант медіації. Це характерно для договірних дискусій. У домовленістю найчастіше на етапі укладення відразу прописують, що будь-які незгоди необхідно вирішувати через арбітраж, причому вказують відразу і число арбітрів, і деякі інші технічні моменти. Особливо висока ефективність при виникненні конфліктної ситуації між іноземними і вітчизняними юрособами.

Види земельних спорів

Подібні конфлікти виникають, якщо порушуються інтереси, права власника, орендаря іншого учасника правових відносин, об’єктом яких виступає земельна ділянка. Щоб спір розпочався, необхідно оформлення офіційної претензії, підставою для якої можуть бути: придбання, договір оренди території, припинення права власності чи порушення встановлених норм сусідства, серветутов. Повний список підстав, коли можна написати претензію, перерахований в Земельному кодексі, цьому питанню присвячені й кілька специфічних ФЗ.

Прийнято поділ на категорії:

  • присвячені праву власності;
  • присвячені визнанню відсутності законної підстави дій, бездіяльності державних органів;
  • спори про компенсації, які супроводжують вилучення ділянки;
  • розгляд договорів на предмет примусу до укладання.

Суперечка: психологія

Як і правові науки, психологія, філософія дуже уважно ставляться до проблематики спору, вивчають її давно. Висновки, сформульовані провідними психологами, активно застосовуються на практиці політиками, законотворцями, іншими представниками управлінської системи і охороняє права, яка декларує обов’язки на самих різних рівнях – від окремих осіб до держав.

Особливу цікавість традиційно викликає тема психології спору. При цьому враховується, що загострення пристрастей стає підставою для виділення чотирьох категорій:

  • полеміка;
  • дискусія;
  • диспут;
  • дебати.

Беручи участь в обговоренні питання, можна переходити між цими формами, багато чого визначається вибраними підходами і актуальністю питання. Обмін думками дозволяє зробити захід конструктивним, за його результатами зазвичай вдається знайти прийнятне рішення. А ось полеміка нерідко призводить до деструктивного результату. Психологія звертає увагу: поведінка учасників ситуації визначається численними факторами, в тому числі мотивацією, особливостями особистісного складу, прагненням дотримати етичні правила і здатністю застосовувати на практиці принципи ведення продуктивного спору.

Психологічні принципи

Як звертають увагу фахівці, кожен учасник спору може застосовувати різні підходи. Щоб якось упорядкувати ведення дискусії, слід по можливості дотримуватися загальноприйнятих принципів, етичних норм, правил. Не грає ролі, яка мета беруть участь у спорі, зобов’язання по дотриманню накладаються вже самим фактом утягнутості в дискусію.

Ключові принципи:

  • безпека;
  • децентрическая спрямованість;
  • адекватність сприйняття.

Про безпеку

З цього принципу випливає, що один опонент повинен уникати заподіювати шкоди іншому, тобто не можна робити того, що не порадувало б, будучи застосованим у зворотному напрямку. Такий принцип поширюється практично на всі особистісні психологічні чинники, і першим прийнято згадувати почуття власної гідності. Передбачається, що опоненти не ображають один одного, не намагаються принизити суперників. Не грає ролі, наскільки неправильною здається позиція опонента. Ледь принцип порушується, досягнення істини припиняє бути реальною метою, суперечка з логічного перетворюється в суперництво амбіцій, а глузування провокують на помсту – найчастіше нещадну.

Дивіться також:  Melia Las Americas (Куба, Варадеро): опис та відгуки

Якщо обидві сторони дотримуються принцип безпеки, процес з’ясування істини у диспуті характеризується як конструктивний.

Децентрическая спрямованість

Цей принцип закликає учасників дискусії аналізувати обставини не тільки зі своєї позиції, але і з точки зору опонента. Важливо не просто прагнути до досягнення власних цілей, але керуватися інтересами отстаиваемого справи.

Вступили в полеміку опоненти повинні не просто відстоювати кожен своє бачення питання, але допомагати один одному, щоб спільними зусиллями знайти вихід зі сформованої ситуації і вирішити проблему, сформулювавши оптимальний для всіх учасників варіант. При досягненні такої спрямованості спілкування співрозмовники стають вище особистих інтересів, для них набагато менше значать психологічні бар’єри, інші обмеження, що не дозволяють зрозуміти істину. Вважається, що успішне застосування цього принципу на практиці оптимізує процес спору.

Це цікаво

Децентрическая спрямованість характерна ситуації, коли суперники можуть розглянути, проаналізувати кілька позицій, думок стосовно спірного питання. Це вимагає специфічного способу мислення. Відпрацювати його може кожен: досить підтримувати контакт зі здатними відстоювати свою точку зору людьми, навчаючись у них конструктивного підходу до ситуації.

У деяких випадках мова йде про езопової спрямованості. Такий термін застосовують до ситуації, коли для опонента найважливіше – його особисте благополуччя, престиж, позиція переможця. Для такого учасника спору значущі власні проблеми, а характерна риса поведінки – поспішність висновків. Егоцентризм закликає нав’язувати свою точку зору оточуючих і позбавляти інших волі на вираження позиції і навіть визначати її для себе. Эгоцентристу складно зорієнтуватися, коли настав час слухати, а коли говорити. Рідко такі особистості проявляють дружелюбність до опонента.

Эгоцентрическая спрямованість: уникати помилок

Егоцентрист всією своєю поведінкою доводить, що центральною повинна бути його позиція, але ні в якому разі не думка противника. Така людина готовий розділити аудиторію за принципом корисності, не надаючи права на формулювання і захист власної думки, якщо це може перешкодити успіху. Нерідко люди такого складу характеру «ставлять на місце» опонента, «зрізають», ображають і принижують співрозмовників. При неефективності подібних заходів застосовують більш тонкі інструменти маніпуляції – образа, розчарування. Дивовижна щирість, з якою егоцентрист висловлює обурення, навіть дотримується правій позиції співрозмовника може ввести в ступор, сум’яття.

Эгоцентристы переважно схиляються до деструктивних принципам ведення спору.

Адекватність

Цей принцип вимагає від опонентів сприймати те, що озвучили співрозмовники. Не можна обмежувати думки, спотворювати їх, не тільки навмисно, але й випадково. Почувши фразу співрозмовника, який бере участь в спорі людина повинна розуміти, усвідомлювати, аналізувати інформацію, не роблячи поспішних висновків. У той же час від кожної людини залежить, наскільки уважні до нього опоненти, як добре вони зрозуміють мова. Люди краще сприймають короткі, ясні думки. Як тільки формулювання стають незрозумілими, інтерес згасає і за промовою просто перестають стежити. Уникнути цього можна, будуючи діалог з використанням коректних, не надто складних формулювань.

У деяких випадках опонент продовжує відчувати інтерес до слів що говорить, але соромиться переривати і перепитувати, щоб уточнити незрозумілі для себе моменти. Це призводить до некоректного сприйняття всієї промови в цілому. Запобігти цьому можна лише використанням простих думок, зрозумілих іншим людям методів подачі. Виникнення смислового бар’єру перетворює суперечка конструктивного в деструктивний, тому що сказане і почуте не збігаються, але співрозмовники не приділяють цьому належної уваги.