Іван Бунін: роки життя й творчості

Іван Олексійович Бунін – відомий письменник, чиї літературні твори відомі не тільки в Росії, але і за кордоном. Оповідання й повісті, які писав Бунін в роки життя, переведені на різні мови світу, крім того, вони вивчаються в школі. Але яким було життя талановитого письменника і поета? Давайте дізнаємося.

Дитячі роки

Народився Іван Олексійович Бунін в жовтні 1870 року у Воронежі. Сім’я письменника ставилася до найдавнішого дворянського роду, який бере свої витоки приблизно з XV століття. На сьогоднішній день герб родини великого письменника включений до гербовника дворянських родів Російської імперії. До цього роду належав і відомий поет Василь Жуковський.

Батько Івана Буніна був дрібним чиновником. Дворянський рід збіднів. Мама майбутнього письменника, Людмила Чубарова, доводилася своєму чоловікові двоюрідною племінницею. За спогадами сучасників, вона була жінкою тихою і лагідною, але зате дуже вразливою.

В сім’ї Олексія та Людмили Буніна народилося дев’ятеро дітей, але вижило лише четверо. За 4 роки до народження майбутнього письменника сім’я Буніна оселилася у Воронежі, щоб старші діти могли отримати гарну освіту. Коли майбутньому відомому письменнику виповнилося чотири, то вся сім’я переїхала в маєток Буніна, яке знаходилося в селі Бутирки Орловської губернії. Там і минули дитячі роки життя поета Буніна.

Освіта

Іван Бунін отримував домашню освіту, тому до нього був запрошений Микола Ромашков, студент столичного університету. Саме гувернер і прищепив хлопчикові любов до читання. В 1881 році Іван Бунін вступив у перший клас чоловічої гімназії міста Єлець. Навчання хлопчикові подобалося, але от тільки точні науки йому зовсім не давалися.

Після п’яти років навчання в гімназії майбутній письменник був відрахований, так як не з’явився після різдвяних канікул на заняття. Його подальшу освіту проходило вже вдома, а вчителем для Івана Олексійовича став Юлій – старший брат.

Літературна творчість

Іван Бунін свій перший літературний труд почав, ще навчаючись у чоловічій гімназії. Після відрахування з навчального закладу Іван Олексійович продовжив роботу над романом «Захоплення» будинку. На жаль, цей твір так і не дійшла до друку і до читачів. Але зате дуже скоро опублікували його вірш в одному з журналів. Це віршований твір було написано під враженням смерті Семена Надсона, кумира Івана Олексійовича.

Починаючи з 1889 року, Іван Бунін, роки життя якого важливо знати для розуміння його творчості, протягом 3 років працював у журналі «Орловський вісник». До цього часу він зміг вдома підготуватися до іспитів і успішно їх здати, отримавши атестат зрілості. У цьому журналі друкувалися й твори самого Івана Олексійовича.

Дивіться також:  Що таке комікс - визначення, особливості, види та цікаві факти

У 1892 році Іван Олексійович Бунін переїжджає до Полтави, де живе його брат Юлій. Робота бібліотекаря у губернській управі дуже подобається відомому письменнику. В кінці 1894 року, відвідуючи Москву, Іван Бунін знайомиться з великим письменником Львом Толстим. Саме після цієї зустрічі були написані Іваном Олексійовичем такі чудові твори, як «Антоновські яблука», «Нова дорога» та інші.

У 1910 році Іван Бунін (роки життя і смерті – 1870-1953) видає прекрасну повість «Село», з якої починається новий бунинский цикл, де показується російська душа у всіх її проявах. У 1915 році великий письменник стає популярним, і слава не обходить його стороною. В цей час виходять його знамениті оповідання, серед яких «Легке дихання» і «Пан із Сан-Франциско».

Бунін – перекладач

Іван Бунін починає перекладати твори. Першим його перекладом стала поема Генрі Лонгфелло «Пісня про Гейавате». Після цього з’явилося багато чудових віршованих творів. Знаменитий письменник переклав вірші таких зарубіжних письменників, як Джордж Байрон, Адам Міцкевич, Франческо Петрарка. В 1897 році він опублікував у Петербурзі свою книгу «На край світу».

Нагороди та премії

У 1898 році в житті Івана Буніна починається новий етап: він видав свою першу поетичну збірку. Після збірки «Під відкритим небом» вийшла його друга книга віршів – «Листопад». За красиве і мальовниче літературна творчість в 1903 році Академія наук міста Петербурга нагороджує його першої Пушкінською премією. Незабаром пішла і друга така ж нагорода.

Іван Бунін не може прийняти революцію і зовсім не бере «модних поетів». Символізм він навіть не намагається зрозуміти. Відомий письменник називає себе «свідком великого і підлого», так як він не зміг прийняти революцію.

У 1922 році один з лауреатів Нобелівської премії, Ромен Роллан, заговорив про те, що великий російський письменник теж повинен бути здобувачем Нобелівської премії. Івана Буніна висунули на здобуття, але нагороду цього року присудили ірландського поета.

У 1930 році російські письменники, які перебувають в еміграції, розуміючи, наскільки талановитий Бунін, ще раз висунули його на здобуття Нобелівської премії. Завдяки їх зусиллям, в 1933 році в житті Івана Олексійовича Буніна відбулася знаменна подія: він отримав літературну премію Шведської академії. Гроші, які йому вручили разом з премією, Іван Олексійович розтратив швидко. Частину з них він зайняв тим, хто цього потребував. А вже через три роки він сам опинився у злиднях і бідності. Свого будинку у письменника так ніколи і не було.

Дивіться також:  Фізика в медицині. Вплив фізики на розвиток медицини. Винаходи фізиків, які використовуються в медицині

Життя в еміграції

Останні роки життя Буніна не були щасливими і радісними. Іван Олексійович, так і не прийнявши тих революційних подій, які сталися в Росії, змушений був емігрувати. Так, у 1917 році він покидає революційний Петроград, переїхавши до Москви. Але «ворог» виявився і там, тому через півроку він переїжджає в Одесу. Саме там і було написано його чудовий твір «Окаянні дні», де він викривав революцію. Після цього літературного щоденника Івану Буніну було небезпечно залишатися в Росії.

На початку 1920 року Іван Олексійович залишає рідну країну. Спочатку він оселяється в Константинополі, але вже до березня перебирається в Париж. Саме тут він публікує свій відомий твір «Пан із Сан-Франциско», яке вивчається навіть у школі. Роки життя і творчості Буніна в період еміграції – 1920-1953. Але навіть далеко від рідної країни він не припиняє свою літературну діяльність. Нудьгуючи по Росії, пише твір про своїй країні, серед яких «Мітіна любов», «Цифри» та інші.

Самим значним твором, який створив Іван Бунін за роки життя в еміграції, прийнято вважати його роман «Життя Арсеньєва», де автор сумує про тієї Росії, яка пішла безповоротно. У 1930 році відомий письменник, переселяється на віллі «Жаннет» (місто Грасс, Франція), де він уже жив у воєнні роки. Але маєток сильно змінилося: постарів, стали з’являтися проблеми з подачею води і електроенергією.

Відомому письменнику в цей час часто доводилося голодувати. Він попросив одного, який їхав в Америку, видати його збірка. Іван Олексійович готовий був публікувати «Темні алеї» на будь-яких умовах, щоб отримати хоча б найменшу грошову суму. Але коли цей твір у 1943 році було опубліковано російською мовою, то автор отримав 300 доларів. В цей його збірки увійшло і таке чудове твір, як «Чистий понеділок».

Останнім твором великого письменника і поета Івана Олексійовича Буніна став вірш «Ніч», яка була опублікована у 1952 році.

Особисте життя

Свою першу любов відомий письменник зустрів у той час, коли тільки починав свою літературну кар’єру у журналі «Орловський вісник». Варвара Пащенко була дуже красивою, але при першому знайомстві вона здалася Буніну зарозумілою. Але як тільки молоді люди розговорилися, то Варя опинилася прекрасної співрозмовницею. Незважаючи на те, що між ними спалахнув роман, батько дівчини був проти їх відносин. Але і це не зупинило молодих людей: Варвара і Іван Бунін жили разом без вінчання.

Але «невінчаної дружині», як називав її сам Бунін, незабаром набридло жебрацьке існування. Після переїзду в Полтаву дівчина з багатої сім’ї просто пішла від письменника, залишивши на прощання лише невелику записку. Відомо, що незабаром Варвара Пащенко вийшла заміж. Її чоловіком став актор Арсеній Бібіков. А молодий і талановитий письменник Іван Бунін у цей час сильно переживав за їх розриву.

Дивіться також:  Гальмівні колодки для велосипеда - огляд, види, характеристики і відгуки

У 1898 році в Одесі Іван Олексійович познайомився з Ганною Цакні, яка і стала першою офіційною дружиною письменника. Вони практично відразу одружилися, у цьому союзі народився хлопчик, який у 1905 році помер від скарлатини. Але і цей шлюб великого письменника розпався через два роки. І довгі 15 років Іван Олексійович домагався розлучення.

Зі своєю справжньою любов’ю Іван Олексійович Бунін познайомився у Москві. У 1906 році на одному з літературних вечорів він зустрів Віру Муромцеву, яка до цього часу вже закінчила Вищі жіночі курси. Від літератури дівчина була далека, хоча і розмовляла на трьох мовах. Її захопленням була хімія. Обвінчатися молоді люди змогли лише в 1922 році. До самої смерті письменника вони прожили разом, хоча подружні стосунки були складними і далекими від ідеальних.

Вже в 1926 році серед емігрантів ходили чутки про те, що в будинку Буніна живе молода і симпатична письменниця. Як стверджували джерела, Іван Бунін був закоханий у Галину Кузнєцову. Прийнято вважати, що саме ця дівчина, яка прожила в будинку талановитого письменника 10 років, є останньою його любов’ю.

Коли ж Галина пішла до Маргарити, сестрі відомого філософа Федора Степуна, то Бунін письменник впав у депресію. Насилу він пережив цю трагедію. Щоб не думати про все це, Іван Олексійович багато і наполегливо працює. Після цього розставання з Галиною Кузнєцової він написав близько 38 новел, які згодом увійшли в відомий збірник «Темні алеї».

Смерть письменника

В кінці 1940 року стало відомо, що у письменника Івана Олексійовича Буніна емфізема легенів.

Лікарі рекомендували йому відправитися на південний курорт Франції. Але здоров’я талановитого письменника не поліпшувалося. Незабаром Іван Олексійович, який жив дуже бідно, звертається за допомогою до емігрантові Андрію Сєдих. Той допоміг виклопотати пенсію у американця Френка Атрана, який виплачував потім Буніну кожен місяць по 10 тисяч франків.

Восени 1953 року здоров’я Івана Олексійовича погіршився. Він вже не міг вставати з ліжка. А 8 листопада він помер. Причиною його смерті став склероз легень і серцева астма. Могила відомого письменника знаходиться на кладовищі Сент-Женев’єв-де-Буа.