Історія України — особливості, походження та цікаві факти

Готуючись до здачі ДПА з історії України, тисячі школярів заглиблюються в надра підручників, зазубривая напам’ять дати та імена. При цьому мало хто задається питанням достовірності/недостовірності написаного на пожовклих сторінках, а тим більше не намагається сформувати власне бачення ситуації. У цій гонці головне – добре здати іспит, а не отримати знання. Тому, як тільки гроза мине, багато благополучно забувають вивчене.

Давайте спробуємо коротко розглянути історію України і постаратися запам’ятати основні важливі події, що відбулися з народом, що живе на цій землі.

Що таке Україна?

Перш ніж почати розгляд головного питання, варто визначитися, що ми розуміємо під поняттям «Україна». Ні для кого не секрет, що після виходу її зі складу СРСР між нею і РФ було чимало суперечок про загальному історичному «майно».

Деякі російські історики били себе в груди, доводячи, що українці — вигаданий народ і, як і їхня мова, з’явилися всього пару століть тому. А тому претензії на приналежність до Державі князя Володимира Великого — надумані. Їх опоненти не менш завзято протестували, стверджуючи, що вони якраз справжні нащадки тих русичів, а Москви в той час і в помині не було, не кажучи вже про народ, именующем себе росіянами і вкрав цю назву у їхніх предків.

Хто б з них не виявився прав, частково або повністю, на землях сучасної української держави завжди знаходилися люди, як би вони не називалися. І розглядати історію України (українську або російську версію) — це значить вивчати те, як вони жили і чого досягали. На цьому і зупинимося.

Відомі книги про історію

Перші спроби написати історію України як держави під такою назвою та правда з’явилися порівняно недавно. Найбільш успішними були наступні книги такого штибу.

  • «Історія України-Русі» Миколи Аркаса (1908).
  • Під такою ж назвою вийшла монографія Михайла Грушевського у 10 томах. Вона описувала період від перших поселень на цих землях до початку ХХ ст. Ця праця вважається класичним в своєму роді і надихав інших письменників. Приміром, в 2007 р. Олесь Бузина видав «Таємну історію України-Русі», в якій розкритикував традиційні уявлення про це державі. І хоча його книга, скоріше, пародія на працю Грушевського і спроба нажитися на скандал, в ній є кілька цікавих зауважень.
  • Більш давнім і спірним є твір Георгія Кониського «Історія русів або Малої Росії». Ця книга описує події до початку Російсько-турецької війни 1768-1774 рр.
  • Не прийшли до єдиної думки сучасні вчені і з приводу монографій Костомарова Н. В. У більшості з них розглядається період Козаччини та основні діячі того часу.
  • А що стосується більш давніх книг з історії України і Росії, то в такому ключі можна розглядати козацькі літописи. Найбільш відомі — «Літопис Самовидця» і «Сказання про війну козацьку з поляками…» Самійла Величка, «Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки», Львівська та Густинський літописи.

Що стосується періоду Київської Русі, коли понять «Україна» і «українці» ще не існувало, то про жителів цих земель розповідається в «Повісті временних літ», «Слові о Полку Ігоревім», у Київській та Галицько-Волинському літописах.

На підставі всіх вищезазначених книжок та складено сучасне уявлення про історію України та Росії. Крім того, частково в них описуються події, що стосуються жителів нинішньої Білорусі, Литви та Польщі.

Історія України з найдавніших часів

Перші представники людського виду з’явилися тут близько мільйона років тому, в епоху раннього палеоліту. Проаналізувавши знайдені залишки жител і знаряддя праці, вчені прийшли до висновків, що пітекантропи (а саме їх можна вважати першими українцями) облюбували Закарпатті, Придністров’ї, Житомирську область і Донбас.

А ось свідчень існування на цих землях Homo erectus — не знайдено. Зате неандертальці успішно заселили південь сучасної території України і жили там аж до 35 тисячоліття до н. е.., після чого їх витіснили Homo sapiens.

У 5-3 тис. до н. е. тут сформувалася дніпро-донецька культура, а трохи пізніше її витіснила середньостогівська.

У часи енеоліту та неоліту чільну роль стала грати трипільська, а пізніше ямна, катакомбна і середньодніпровська культури.

Близько 1,5 тис. до н. е. в степовій частині України селяться перші кочові племена — кіммерійці. Проте вже до VII ст. їх витісняють скіфи, яким належить честь бути першими, хто сформував повноцінна держава на цій території.

Паралельно з ними греки почали заселяти узбережжі Чорного моря.

До ІІ ст. до н. е. в даному регіоні набирають чинності сармати. Їм вдається витіснити скіфів і надовго підім’яти під себе владу на цих і сусідніх землях. Згадки про сарматів зустрічаються у грецьких і римських авторів (Геродот, Пліній Молодший, Тацит). До речі, в їх книгах розповідає і про ще один міфічний народ — венедах; деякі вважають їх предками слов’ян. Відповідно до Тациту, вони жили в безпосередній близькості з сарматами і багато перейняли від них.

У ІІІ ст. вже н. е. сюди добираються готи і організовують свою державу. Однак, як і з усіма попередниками, знаходиться більш численний народ — гуни, який по праву сильного знищує їх державу і організовує власну. У свою чергу вони отримують на горіхи від римлян і розсіюються.

На щастя, для слов’янських племен (антів і склавинів), які поступово обживають ці землі, в Римській імперії починається криза, і стає не до далеких провінцій. Тому слов’яни множаться, формують власну культуру, мови і розпадаються на більш дрібні племена — поляни, деревляни, дуліби, хорвати, сіверяни, бужани, тиверці, уличі, волиняни.

Довго мирно співіснувати не судилося, бо незабаром вони потрапили під вплив Аварського, а потім підкорив його Хазарського каганату.

Дивіться також:  Що таке волості? Значення слова

Офіційна історія України наступним етапом називає появу Київської Русі. Але вона повноцінно сформувалася лише у ІХ ст., при цьому об’єднання східнослов’янських племен відбулося 2 століттями раніше. Враховуючи реалії того часу, щоб не бути поневоленими або знищеними, слов’яни повинні були сформувати хоча б мінімальне подобу держави, інакше вони б не змогли протриматися ці 200 років.

Тому існує теорія, що до появи Київської Держави в слов’ян було ще якась держава. Однак з приходом до влади Рюриків всі згадки про нього намагалися знищити. Адже князь і його рід фактично були загарбниками.

У прорюриковских літописах говориться, що їх держава виникла на торговельному шляху «з варяг у греки» десь у ІХ ст. А це означає, що слов’яни раніше відмінно навчилися торгувати, причому з Візантією. Зробити це просто розрізнених племен, що не входять до складу держави, було проблематично. Так що досить велика ймовірність існування якоїсь язичницької слов’янської держави (можливо, племінного об’єднання). Саме вона і привернула Рюрика, який захопив у ній владу, наказавши вбити раніше правили тут Аскольда і Діра.

Київська Русь

Наступним важливим етапом в історії стародавньої України є формування на її території першого повноцінного слов’янської держави — Київської Русі.

Початок її існування пов’язують з династією Рюриковичів. Першим князем вважається Олег, незважаючи на те, що він правил не від себе, а від сина Рюрика — малолітнього Ігоря. Але заслуга саме Віщого Олега у зміцненні та розвитку країни, а також у завоюванні для неї визнання з боку Візантії і остаточне звільнення від данини Хазарському каганату.

Після Олега в Києві княжив Ігор, в літописах він характеризується як жадібний і нерозумний правитель. Зате дружина Ольга, яка взяла владу після його загибелі, показала себе як відмінний політик, зумівши зберегти і примножити вплив Русі. Вона перша з правителів стала християнкою православного віросповідання. У всякому разі, з династії Рюрюковичей, адже є відомості, що Аскольд і Дір були християнами. Якщо це правда, тоді князь Володимир не приніс цю віру, а лише узаконив її існування.

Син Ігоря і Ольги — Святослав – як і його батько, правитель був не дуже, зате відзначився як полководець.

Після його смерті між спадкоємцями почалася боротьба за владу, перемогу в якій здобув син рабині Володимир. Саме роки його князювання його сина Ярослава вважаються золотим століттям в історії Київської Русі. В цей час вона не просто перетворюється на сильну незалежну державу, але і завойовує визнання на світовій політичній арені.

Спадкоємці Ярослава виявилися не настільки вправними правителями, і в найближчі роки держава розпалася, а його землі були поділені між сусідніми князівствами: Київським, Чернігівським, Галицьким, Володимиро-Волинським, Переяславським і частково Турово-Пінським.

Набіги кочівників послаблювали ці дрібні держави, і до XIII ст. вони були остаточно підкорені Золотою Ордою, перетворившись на її данників.

До початку XIV ст. в регіоні зміцнює свою владу і здатність протистояти Орді Велике князівство Литовське, яке і приєднало Київські, Чернігівські, Волинські й Галицькі землі.

Також на політичній арені вперше починає фігурувати Московське князівство, яке забирає собі Буковину. А Закарпаття опиняється під владою Угорського королівства.

Казаччина

Наступний етап в історії України пов’язаний з Польським королівством, яке з XV-XVI ст. стало відвойовувати сусідські землі. Одним з перших під його вплив попало Велике князівство Литовське, у складі якого була більша частина українських земель. Люблінська унія 1569 р. об’єднала польські та литовські землі у складі Речі Посполитої. Незважаючи на федеративний устрій, на практиці більша вигода дісталася саме польській стороні, яка приєднала до себе Київщину, Волинь, Підляшшя, Поділля і Брацлавщину.

Для простого народу вхід в склад Польщі тільки погіршив їхнє становище. Як і литовське дворянство, польське було не в змозі захистити селянські поселення від нападів степовиків, що не заважало їм обкладати їх даниною. Щоб запобігти можливі повстання, стали проводитися релігійні реформи. Однак це викликало запеклий опір з боку не тільки простолюдинів, а й шляхти.

Сформована ситуація спровокувала появу козацтва. Втомлені від польського ярма і постійних нападів татар і турків чоловіки стали йти з насиджених місць і будувати в недоступних місцях військові поселення — Січі. А воїнів, які проживають і навчаються тут, іменували — козаками. Вони стали мобільного армією, яка не тільки обороняла землі майбутньої України від набігів степовиків, але і доставляла масу неприємностей владі як Речі Посполитої, так і Московської держави.

Чисельність і майстерність козаків зростала, і вони фактично створили козацька держава в межах Речі Посполитої. Їх армія тепер не просто захищалась від турків і татар, але і стала сама організовувати щорічні набіги на найбільш великі їхні торгові міста, звільняючи викрадених в рабство співвітчизників, а заодно і непогано заробляючи на цьому.

Подібна політика була вигідна всей, однак збагачення і зміцнення позицій козацької армії викликало побоювання у шляхти. Вона намагалася взяти їх під контроль і використовувати їх у власних цілях. Так, у часи гетьмана Сагайдачного поляки з допомогою війська запорожців не тільки відвоювали у Московського царства землі Чернігівського князівства, але і ледь не завоювали його столицю.

Бунт, який підняв у 1648 р. козацький лідер Богдан Хмельницький, був важливою подією в історії України. Підготовка до нього тривала недовго і зберігалася в таємниці, тому він став несподіванкою для польської шляхти.

Повсталим супроводив успіх, і до кінця року вони взяли під контроль більшу частину українських земель.

Дивіться також:  Детальна інструкція: як доглядати за рибками в акваріумі. Особливості та рекомендації

Оскільки козаки не ставили собі за мету знищити річ Посполиту, а лише відвоювати своє — на цьому вони зупинилися, уклали мир і зайнялися облаштуванням власної держави.

Скориставшись перемир’ям, поляки зібрали свої сили і вже до 1651 р. зуміли відвоювати частину втрачених територій.

Наступні 3 роки козацька верхівка намагалася зберегти свою державу, але опинилася перед необхідністю або повернутися під владу Речі Посполитої, або знайти іншого союзника. Хмельницький вибрав другий варіант і в 1654 р. уклав договір про приєднання козацьких земель до Московського царства.

Гетьманщина і Малоросія

Переяславська рада, після якої козацькі землі увійшли до складу Московії, досі вважається чорним днем в історії України. Російські історики на це подія дивляться більш позитивно.

Справедливості заради, варто відзначити, що хоча в кінцевому підсумку Україна багато втратила, потрапивши до складу Російської імперії, але ми не знаємо, що було б з її народом, завоюй його річ Посполита. Можливо, Запорізька Січ була б зруйнована не в часи Катерини ІІ, а набагато раніше. І хоча чимало дослідників історії України яро критикують Богдана Хмельницького, на той час гетьман змушений був вибирати менше зло.

Об’єднавшись, козацькі і московські війська зуміли за кілька років послабити поляків, і на майбутні століття річ Посполита так і не змогла оговтатися.

За результатами Андрусівського перемир’я 1667 р. Україна була поділена по Дніпру. Ліва її частина залишалася у Московського царства, стала іменуватися Гетьманщиною і управлятися козацькою старшиною, а права — у Речі Посполитій.

В майбутні роки влада гетьманів над Лівобережною Україною поступово слабшала. Багато в чому це було пов’язано з боротьбою за владу після смерті б.Хмельницького.

Важливо відзначити, що після війни з Річчю Посполитою в 1772-1795 рр. відвойоване Правобережжі було приєднано до Малоросії (так стали називати Гетьманщину). Крім того, після російсько-турецької війни 1768-1774 рр. до її складу увійшли землі в нижній течії Дніпра, Приазов’я і Крим. Так що саме Російська імперія допомогла об’єднати більшість українських земель воєдино, на папері. Бо в реальному житті у всіх війнах в складі російських військ були козаки, так що вони заплатили кров’ю за це возз’єднання.

В цілях зміцнення імперії Катерина ІІ позбавила козацьку верхівку влади на своїх землях, а також наказала зруйнувати Запорізьку Січ, що вважається кінцем Козаччини як такої.

Поглянувши на цей факт під іншим кутом, можна помітити, що малоросійська шляхта отримала досить щедру компенсацію за свою зговірливість і те, що не підняла черговий бунт, якими славилося правління Катерини.

З кінця XVIII ст. Україна остаточно стала Малоросією і втратила будь-якої незалежності. Однак це якимось чином стимулювало розвиток національної самосвідомості у її еліти. Діти та онуки шляхти, «продала» Катерині залишки козацької автономії, стали мріяти повернути втрачене. В майбутні роки починають формуватися численні культурні, а потім і політичні організації, прагнуть створити власну державу.

Незважаючи на заборони малоросійської мови, поети й історики пишуть на ньому книги і таємно поширюють їх. Саме в цей період з’являються перші спроби повноцінно описати історію України російською та українською мовами.

Те ж саме відбувалося і в Галичині. Після розділу Польщі ця частина України дісталася Австрійської імперії. Незважаючи на це, і її жителі прагнули до незалежності і права використовувати рідну мову.

До початку ХХ ст. на всіх українських землях зазначалося прагнення відокремитися і Перша світова війна і Революція 1917 р. надала таку можливість.

Виникнення української держави

Якщо говорити коротко про історію України після Лютневої революції, то важливо згадати, що за ті 3 роки відносної незалежності на її території виникло цілих 16 держав. Так що жарт з «Весілля у Малинівці»: «Знову влада міняється», для мешканців цих територій була зовсім не смішний.

Після ліквідації Російської імперії під час Лютневої революції 1917 р. в Києві була створена Центральна рада, яка взяла владу в свої руки. Очолював її автор згаданої вище 10-ї монографії — М. Грушевський.

Вже до листопада 1917-го ЦР проголосила Українську Народну Республіку, до якої ставилися 9 губерній.

З приходом до влади в Петербурзі більшовиків, вони стали прагнути взяти під контроль і УНР і до початку 1918 р. змогли захопити владу в Києві, а незабаром і у всій Україні, зробивши Харків столицею.

Проте голови ЦР підписали договір з Німеччиною, чиї війська допомогли відвоювати Київ. Втриматися довго біля керма вони не змогли, і владу в країні захопив самопроголошений гетьман Скоропадський, проголосивши Українську державу.

Після поразки німців у Першій світовій війні їх війська залишили територію, і всім бажаючим очолити новостворену державу довелося домагатися цього самотужки. Найбільш яскравими учасниками цієї боротьби були Володимир Винниченко, Симон Петлюра, генерал Денікін і більшовики.

Незважаючи на відчайдушний опір, до кінця 1922 р. більша частина українських земель опинилася під владою останніх і незабаром була введена до складу СРСР як УРСР.

Під покровом серпа і молота

Ставши частиною Радянського Союзу, Україна пробула в його складі аж до 1991 р.

Далеко не відразу українці змирилися з таким становищем, і перше десятиліття на цій території спалахували бунти. Справедливості заради важливо відзначити, що причиною їх найчастіше було банальне невдоволення економічною політикою, а не національні питання. Щоб припинити їх, влада СРСР ухвалили жорсткі заходи. Зокрема, багато українців були насильно переселені у Сибір, а особливо завзяті — розстріляні. Репресії стосувалися всіх верств населення: селян, робітників, інтелектуальної еліти. Піком їх вважається Голодомор 1932-1933 рр. коли в українських селян відібрали весь урожай і залишили помирати від голоду.

Дивіться також:  Дерево рішень - приклад. Методи прийняття рішень

Початок Другої світової війни приніс УРСР певні «дивіденди». Розділ Польщі Гітлером і Сталіним дозволив приєднати так звану Західну Україну, а трохи пізніше Північну Буковину і південну частину Бессарабії.

Почалося з наступу німецьких військ на Радянський Союз УРСР, нарівні з БРСР, однією з перших республік виявилася окупованою і залишалася такою аж до 1944 р. Тільки за офіційними даними за ці роки загинуло 5 млн чоловік, не рахуючи 2 млн, вивезених до Німеччини.

Крім цього, під час Великої Вітчизняної в УРСР паралельно відбувалося подобу громадянської війни. Багато прихильники незалежності довірилися німецьким властям, пообіцяв свободу в обмін на допомогу. Таким чином, українці воювали на стороні СРСР і фашистської Німеччини, то є фактично один з одним.

Існує теорія, що влада Радянського Союзу навмисне допустили таку тривалу окупацію території УРСР, щоб руками ворогів розправитися з найбільш активними громадянами, здатними підняти повстання проти їх самих. На користь цієї версії говорить те, що вся територія Української РСР була якось дуже швидко здано ворогові протягом року, але далі чомусь він пройти не зміг, хоча до Москви було рукою подати.

Однак якщо вірити в те, що це був цілеспрямований геноцид, то він поширювався не тільки на українців, а й на білорусів, а також приєднаних трохи раніше прибалтійських країн (Естонія, Латвія, Литва), громадяни яких досить прохолодно ставилися до радянської влади.

Чи є хоч частка правди в усьому цьому — мабуть, так і залишиться однією з нерозкритих таємниць історії України. Важливо інше: українці змогли вижити в цій страшній війні, а через кілька десятків років — домогтися незалежності.

Підсумовуючи роки, проведені у складі СРСР, варто відзначити, що були для України й позитивні моменти. Так, в цей час була налагоджена система обов’язкової освіти, і тепер навіть найбідніші верстви населення отримали можливість навчатися. Крім того, процес індустріалізації допоміг непогано розвинути промисловість УРСР, і багато напрацювання цього періоду досі використовуються.

Прощай СРСР. Здрастуй Європа

Після утворення суверенної держави в 1991 р. Україна пережила чимало. Процес переходу від соціалістичної економічної системи до капіталістичної досі не завершений і продовжує залишатися болючим.

Незважаючи на це, країна розвивається і прагне орієнтуватися на ЄС, з усіма його перевагами і недоліками. Так в 2014 р. з ним було підписано Угоду про асоціацію, що, по ідеї, повинно в майбутньому позитивно позначитися на економіці країни.

У 2017 р. в Україні був введений безвізовий режим по відношенню до 30 європейським державам, куди тепер українці можуть вільно їздити за наявності лише одного закордонного паспорта. Справа за малим — підняти реальний рівень доходів громадян, щоб вони могли користуватися новими можливостями. Тим більше, щоб сьогодні, при виїзді з країни навіть на пару днів, необхідно привести в порядок свою кредитну історію.

Україна за роки незалежності пережила революції 2: Помаранчеву і Гідності. Обидві були пов’язані з фігурою колишнього президента країни Віктора Януковича.

Цікаві факти

Серед найбільш поширених питань, відповіді на які школярі шукають в ГДЗ з історії України, походження цього топоніму. Вперше він згадується в Іпатіївському літописі у 1187 р. Причому мова йде не про державу, а про велику прикордонної території, тобто про околиці. Звідси і назва. До речі, багато століть Україна вважалася не країною, а саме назвою нічийних земель. Тому в російському, польському та деяких інших мовах, сформувалася традиція говорити і писати поруч з нею прийменник «на» а не «в». На даний момент в офіційній документації вітається використання «в», але при цьому правила російської граматики раніше на стороні «на».

З легкої руки М. Гоголя у багатьох склалося враження про цю країну, як про місце, де мешкає чимало нечисті. І хоча це не зовсім так, до наших днів дійшло чимало містичних історій про Україну і її мешканців. Більше того, сьогодні для туристів розроблений маршрут з самих таємничих місць країни. Це не тільки Лиса гора в Києві, але і Підгорецький, Золочівський та Олеський замки, Соломинское озеро, закинута ставка Гітлера у Вінницькій області, Будинок з привидами в Тернополі, а також кладовище з вампіром в Івано-Франківську. Правда всі ці місця населені потойбічними істотами, або це спритний трюк для залучення туристів — кожен вирішує для себе сам.

Роки, проведені як республіки СРСР, багато в чому вплинули на територіальний склад даної країни. В останні роки активно обговорюється кримська історія. Нагадаємо, що в 1954 р. Кримський півострів був виведений зі складу РФССР і переданий УРСР. Після розпаду Союзу в РФ не раз висловлювалися, що ця передача була незаконною, і до 2014 р. Росія змогла приєднати до себе Крим назад. Не станемо обговорювати законність/незаконність даного вчинку. Звернемо увагу на один міф, з-за якого може сформуватися неправильне уявлення про історію складу України. Отже, існує версія, що в обмін на Крим від УРСР була відторгнута частина території (Таганрог і його околиці), у розмірі площі приєднаного півострова. Однак це не зовсім так. Вищезазначені землі і правда «експропрійовані» РФССР в УРСР, але це сталося ще в далекому 1928 р. — тобто за 26 років до приєднання Криму. Так що обміну як такого не було. До речі, сама процедура передачі півострова УРСР, на думку більшості адекватних російських і українських істориків відповідала правовим нормам Радянського Союзу. Що до моральної сторони питання, то чомусь усі забувають, що Крим — споконвічно татарська земля. Але вже інша історія.