Історія, традиції, звичаї та спосіб життя давніх слов’ян

Історія давніх слов’ян чудова, цікава і дуже суперечлива. Поступове розселення різних слов’янських племен дала початок утворенню слов’янських держав і формування культури та традицій слов’янських народів, яка досі зберігається як основа процвітання і розвитку. У загальноосвітніх школах в 4 класі історія та життя давніх слов’ян вивчається на уроках.

Розселення та поділ

Найдавніші предки слов’ян — індоєвропейці. Вони заселяли великі території Європи і Азії, а оскільки мігрували, то з часом освоювали нові землі і все більше віддалялися. Сформувалися окремі мови. Поступово виділилися балто-слов’янські племена, які розділилися на балтів та слов’ян. З освоєних раніше територій вони почали переміщатися до Чорного і Балтійському морях. На півночі досягли верхів’їв Волги та Белоозера, на півдні Греції. В результаті сталося нове поділ: на східну, західну і південну гілки.

Племінні союзи

До 6-8 ст. східні слов’яни заселили майже всю Східно-Європейську рівнину. У групі налічувалось від 12 до 15 племен. Назви пов’язані з основними місцями розселення. З частиною з них і життям стародавніх слов’ян в 4 класі на «Навколишній світ» вже знайомляться російські школярі. Тут наведено найбільш повний перелік.

  • Поляні, чисельність яких була найвищою, розселялися в полях біля берегів Дніпра і гирла Десни.
  • У Ільменя і вздовж Волхова влаштувалися ільменські словени.
  • У лісах будували свої житла древляни.
  • Біля боліт — дреговичі.
  • Уздовж берега Полотен жили полочанами.
  • У Східній частині верхнього Придніпров’я — радимичі.
  • По Десні, Сейму і Сулі — сіверяни.
  • На Дністрі та в гирлі Дунаю — тиверские слов’яни (тиверці).
  • В районі Москва-річки, Оки, Клязьми і Волги — в’ятичі.
  • У верхів’ях південного Бугу, волиняни.
  • В нижньому Подніпров’ї і Подністров’ї — уличі.
  • У Закарпатті — білі хорвати.
  • В басейні Бугу і правих приток Прип’яті — дуліби.
  • У межиріччі Волги, Дніпра та Західної Двіни — кривичі.

Вигляд стародавніх слов’ян

За знайденими під час археологічних розкопок черепами радянський учений Михайло Михайлович Герасимов зміг реконструювати вигляд слов’ян. Вони мали великий ріст і могутню статуру, світле пряме волосся, рум’яні щоки і сталевого кольору очі. Були сильні, витривалі і волелюбні, добрі та гостинні. Особливо шанували батьків.

Дивіться також:  Мінеральні дезодоранти: огляд та відгуки

В язичницький період в слов’янських племенах було прийнято багатоженство. Причому наречену умикали з батьківського дому за викуп. А після смерті чоловіка одна з його дружин повинна була відправитися слідом в загробний світ.

У разі нанесеної образи або заподіяння каліцтва, убивства одноплемінника, слов’яни дотримувалися традиції кровної помсти. Чоловіки були відважними воїнами: боягузтво вважалася ганебною якістю. Хороші плавці і нирці, вони легко уникали переслідування ворога, використовуючи для дихання соломинку або видовбаний очерет. Озброєні слов’янські воїни були списами, луками і стрілами, круглими дерев’яними щитами. Наконечники копій і стріл вони зазвичай обмазували отрутою.

Зародження системи управління

Спочатку слов’яни жили родової громадою, на чолі якої стояли самі мудрі чоловіки — старійшини. Вони мали величезну владу.

З розкладанням кровно-родинних відносин на зміну родовій общині прийшла сусідська громада — верв. Головним органом управління в ній було віче. Віче обирало старійшин. А перед обличчям зовнішньої небезпеки всі чоловіки входили в народне ополчення. Громади об’єднувалися у племена, які, в свою чергу, утворювали племінні союзи.

Перші держави

У результаті розкладання родоплемінного ладу виникли перші слов’янські держави. Однак процес цей зайняв кілька століть. В міру розвитку торгівлі уздовж торгового шляху «з варяг у греки», стали виникати селища, де купці захожі і місцеві торгували своїми товарами або здійснювали товарообмін. Поступово поселення розросталися в міста. Тут же активно розвивалося ремесло. Для охорони складів і торжищ від печенігів і варягів купцями наймалися спеціальні люди, які об’єднувались у загони на чолі з князем. А міста огороджувалися кріпосними стінами чи валами з частоколом. Поступово територія навколо міст стала їх володіннями. Виникали князівства, які з часом під страхом зовнішньої загрози об’єднувалися в держави.

Висловлюється думка, що функції племінних князів були обмежені. Часто князь вважався нащадком бога Сварога і виконував функцію верховного жерця. Він набирав собі дружину і їздив по поселеннях і містах, здійснюючи так зване «гощение». Приймаюча сторона — представники родової знаті або «гостеприимцы» влаштовувала йому бенкет і полювання. У період «гощения» князю не тільки подносились багаті дарунки, у тому числі на обрядові потреби, але він також міг безоплатно забирати вподобаний худобу у будь-якого представника племені. Як правило, «гощение» відбувалося після збору врожаю. Цікаво, що і термін правління князя був обмежений. Якщо князь «пересиджував», то його вбивали: або під час походу або під час трапези. Кожен новий князь набирав собі нову дружину.

Дивіться також:  Чим підживити кімнатні квіти взимку в домашніх умовах?

Освіта державних центрів слов’ян

На північно-заході Русі поселення слов’ян і угро-фінів довгий час перебували під владою норманів. І незважаючи на те, що варягів до 862 році прогнали з ижорских земель, але поселення на торговельному шляху «з варяг у греки» вони продовжували грабувати. Крім того, з’явилася й інша загроза — хазари і найняті ними племена. За рішенням віче союзу слов’янських племен були послані посли до знайомих скандинавам. Так, на приволзької землі з’явився князь-конунг Рюрик, наказав звести перше оборонне укріплення в районі Старої Ладоги — Рюрикового городище — із землі та дерева. А потім за указом Рюрика був відбудований новий центр північно-західних земель — Новгород.

Другий державний центр був заснований, за переказами, варязькими князями Аскольдом і Діром, на Дніпрі, де вже був побудований на трьох пагорбах місто — стародавній центр полян. Місто виникло тут, як свідчить легенда, завдяки братам Щоку, Кию і Хориву і називався Києвом. Варязькі князі звільнили полян від хазарської влади і вступили в боротьбу з іншими їхніми ворогами — древлянами, печенігами та булгарами.

Об’єднання двох центрів в єдину державу відбулося вже в правління князя Олега Віщого. А Київ став столицею нового російської держави. Складалися звичаї, і життя давніх слов’ян була тісно з ними пов’язана.

Житла

Стародавні слов’яни жили у поселеннях, які зводили в основному біля води. Основним типом житла була напівземлянка площею 10-20 кв. метрів. Її стіни, так само як меблі і посуд, робилися з дерева. Дах крилася гілками і обмазывалась глиною. У напівземлянці був кам’яний вогнище. Іноді його робили і глинобитною. Коминів не було, а дим йшов прямо в отвір в даху, яке розташовувалося в стелі над вогнищем. Такий спосіб топки називався «по-чорному», так як дим ішов переважно в оселі.

Дивіться також:  Кращі пам'ятки Бремена: опис, що подивитися обов'язково

Оскільки в ті часи слов’яни піддавалися частим нападам, то в оселях було зроблено кілька виходів. А добро закапывалось в землю, щоб не дісталося ворогові.

Особливості побуту

Слов’яни жили великими сім’ями. Це пояснювалося тим обсягом землеробських робіт, які вони повинні були виконувати, так як головним заняттям слов’ян було землеробство. Адже навколишній світ на життя давніх слов’ян чинив неабиякий вплив.

Главою сім’ї був старший чоловік. Він зазвичай розпоряджався і добром, і долями членів сім’ї. За викуп видавав вигідно дочок заміж, а ось сини повинні були привести в дім таку дружину, яка була б здоровою, сильною і витривалою, адже їй належало і продовжувати рід, і на мужнину сім’ю трудитися. Адже за слов’янським звичаєм дружина завжди переходила жити в будинок до чоловіка. Тому і будинки будували великими, з чималою кількістю приміщень. Називали такий будинок «кошелем». Шлюби були ранніми.

З курсу навколишнього світу 4 класу про життя давніх слов’ян дізнаються і сучасні школярі. Вони знайомляться з тим, що виховання слов’янських дітей переважно було трудовим, грамоти навчали після семи років, та й то якщо була така можливість. Дівчатка все більше допомагали по господарству і няньчилися з молодшими дітьми. Також ткали, пряли, вишивали, шили одяг. Чоловіки робили все, що потрібно було в побуті: заготовляли дрова, будували будинки, виготовляли начиння, полювали, ловили рибу, бортничали.

Віра

Стародавня віра слов’ян — багатобожжя (політеїзм). Вони вірили у духів природи, найбільш значущими з яких були Ярило, Перун, Стрибог, Велес, Мокоша та ін Крім того, вірили слов’яни і в нечисту силу в особі русалок, лісовиків, домовиків, водяників.

Спілкувалися з богами через посередників — ідолів, але поважали і особливих людей — чарівників, так як вважали, що вони вміють спілкуватися з богами і передбачати майбутнє.

Тісно навколишній світ в житті давніх слов’ян був пов’язаний з їх віруваннями і мистецтвом. І зараз зі стародавніх літописів і народної творчості ми можемо дізнаватися цікаву інформацію про них. Життя древніх слов’ян, їх вірування представляють величезний інтерес і сьогодні.