У зв’язку з тим, що в першій половині XVIII століття в Росії різко зросла вірогідність селянських бунтів, імператрицею Катериною II було вжито низку заходів щодо їх запобігання, одним з яких стала губернська реформа 1775 року. Цим кроком вона зуміла здійснити більш чітке поділ держави на адміністративні одиниці, розмір яких залежав від кількості платників податків (податного населення). Серед них найбільш значними стали губернії.
Попередня реформа
Адміністративне перетворення подібного роду не стало для Росії чимось новим, оскільки ще в 1708 році їй передувала губернська реформа, проведена Петром I. Саме вона внесла радикальні зміни у життя суспільства. Переслідуючи ту ж мету ‒ здійснення найбільш повного контролю за всім, що відбувається в країні, государ заснував 8 губерній: Московську, Казанську, Смоленську, Азовську, Сибірську, Архангелогородскую, Київську, а також Ингерманландскую, яка через два роки була перейменована в Санкт-Петербурзьку.
Кожну з цих адміністративних одиниць очолювали губернатори, назначавшиеся царем. Чиновниками настільки високого рангу ставали найбільш наближені до нього особи, в руках яких зосереджувалася вся військова, цивільна і судова влада. Крім того, вони отримували право розпоряджатися фінансами підпорядкованих їм губерній. Надання таких широких повноважень накладало на губернаторів і велику відповідальність.
