Діалектика душі в романі «Війна і світ»

Загрузка...

Діалектика душі – це один з термінів, що вживаються в літературознавстві. При його згадуванні найчастіше мова йде про художніх образах, які надані письменником в їх розвитку і внутрішніх протиріччях і розглянуті їм найбільш детально. Особливо яскраво діалектика душі героїв представлена у великого російського письменника Л. Н. Толстого.

Мистецтво міркування

Перш ніж розібратися в значенні розглянутого нами об’єкта, доцільним буде визначитися з тлумаченням терміну «діалектика». Він прийшов до нас із Давньої Греції і у перекладі означає «мистецтво вести суперечку, уміння міркувати».

Так називався один з філософських методів – метод аргументації, а ще й спосіб, форма теоретичного мислення, покликані досліджувати ті протиріччя, що виявляються в самому змісті цього мислення.

Цей метод слід з «Діалогів» Платона, де два або більше учасників, які мають різні думки, прагнуть знайти істину, обмінюючись своїми думками. В результаті відбувається рух вперед, розвиток, і «у спорі народжується істина».

Далі перейдемо до розгляду поняття «діалектика душі».

В художньому творі

У літературознавстві діалектика душі – це поняття, за допомогою якого позначають відтворювані в творі в деталях процеси: спочатку зародження, а потім і формування у героїв:

  • думок;
  • почуттів;
  • настроїв;
  • відчуттів;
  • їх взаємодії;
  • зміни;
  • розвитку одних з інших.

А також це поняття включає в себе і опис самого психічного процесу, показ його форм і закономірностей. Наприклад, як любов переростає в ненависть чи любов розвивається симпатії. Яскравими прикладами є діалектика душі в романі «Війна і мир» Л. Толстого, яка відображається у внутрішніх монологах П’єра Безухова, Андрія Болконського, Миколи Ростова.

Розглянутий нам термін був введений Н. Р. Чернишевським, коли він писав рецензію на повісті Л. Н. Толстого «Дитинство», «Отроцтво» і «Воєнні оповідання», опубліковані в журналі «Современник».

Діалектика душі у Толстого

Герої творів Льва Толстого – люди складні, цікаві, наповнені протиріччями. Автор не просто описує їх в певні моменти життя, він показує розвиток їхніх доль, характерів, особистості. Саме цей принцип письменника і називають в літературі діалектикою душі.

Дивіться також:  Широкі жіночі штани: фото, огляд моделей, з чим носити?

Створюючи образи героїв, автор розглядав сприйняття ними того, що відбувається у світі крізь призму моральних цінностей. При цьому герої близькі йому, так як в творах відчувається його власний моральний і духовний пошук, прагнення до самовдосконалення.

Тонкий психологізм

У Л. Товстого діалектика душі знаходить відображення і в оригінальності обираних їм засобів образотворчого психологізму, були новаторськими для російської літератури того часу. Ці прийоми не втратили актуальності і в наші дні. Вони викликають захоплення глибиною психологічного аналізу та опису впливу подій на зміну особистості героїв, чи то їх моральне падіння чи піднесення.

Наприклад, письменник використав внутрішні монологи героїв, як би підслуховуючи їх думки, як в описі монологу князя Андрія під аустерлицким небом. Зображуючи несподівані повороти в долі, автор розкривав нові глибини в їх душах через сприйняття самих героїв. Ілюстрацією до цього є закоханість Наташі Ростової у Анатоля Курагина або духовне переродження П’єра Безухова, який побував у полоні у французів.

Товстим також використовувалися і сновидіння, з допомогою яких він намагався донести деталізовані враження П’єра, одержувані ним від навколишнього світу, показати, на чому саме загострюється його увагу.

Через страждання і боротьбу

Діалектика душі в романі «Війна і мир» розкривається і через зміну героїв, через їх духовний ріст, який відбувається в процесі внутрішньої боротьби і страждань. Їм супроводжують радості, прикрості, розчарування, злети і падіння. Тобто автор показує героїв у непрості для них хвилини життя, тим самим розкриваючи всі сторони їх особистості, у тому числі і непривабливі.

Через страждання проходять всі головні герої безсмертної епопеї Толстого, кожен по-своєму, з властивими кожному з них поглядами на життя, звичками, етичними установками, класовими забобонами, ставленням до світу й оточуючих.

Тобто образи письменником прописуються не поверхово, а сприймаються як реально існуючі люди, яким співпереживаєш, з якими разом радієш, набираєшся життєвого досвіду і відкриваєш для себе щось нове.

Наївний юнак

Особливо яскраво діалектика душі в романі «Війна і мир» проглядається через зображення розвитку одного з головних героїв – П’єра Безухова. Автор знайомить нас з ним в самому початку твору як з одним з відвідувачів модного салону Ганни Шерер. На думку експертів, образ П’єра дуже близький Толстому в плані того, що через нього виражені багато важливі думки і напрямки духовних шукань автора.

Дивіться також:  Що таке в біатлоні пасьют: рекорди, правила та історія

Життя і характер П’єра, як князя Андрія і Наташі, зображені в динаміці, тобто в безперервному розвитку. Товстим робиться акцент на майже дитячої довірливості, доброті, щирості і чистоті думок юного Безухова. Спочатку він без опору і навіть із задоволенням йде на поводу у оточуючих, підкоряється їм, наївно вірячи в їхню прихильність і доброзичливість.

Так він потрапляє в мережі князя Василя і стає здобиччю для масонів. Усіх їх приваблює у Пьере його велике стан. За словами автора, покора для молодої людини було не те що чеснотою, а сприймалося їм як істинне щастя.

Від великого людини до антихриста

Однією з помилок молодого П’єра було його захоплення Наполеоном Бонапартом, прагнення наслідувати йому. Спочатку він захоплюється французом, називаючи його великим людиною, захисником революційних завоювань, представляє себе в ролі благодійника, а в майбутньому і визволителя селян.

Потім, в 1812 році, він уже хоче позбавити всіх від Бонапарта, називаючи його антихристом. Прагнення героя до піднесення над оточуючими, нехай і в ім’я благородних цілей, в результаті заганяє його в духовний глухий кут. Тут автор на прикладі молодої людини підводить читача до думки про те, що неспроможними є й сліпе підкорення волі інших, і такий погляд на життя, який визнає за одними безумовне право наказувати, а за іншими – обов’язок перебувати в них у підпорядкуванні.

Цінність «негероической» життя

Молодий Безухов виступає в романі як представника інтелектуальної еліти російських дворян. Він з презирством ставиться до всього «зрозумілому» і «близького», тобто до повсякденного життя, позбавленої глобальних ідей і піднесених прагнень. Толстой називає це «оптичним самообманом», відчуженістю, нездатністю побачити нескінченну і велике в простому, можливістю бачити в ньому лише дрібне, безглузде, житейська, обмежене.

Дивіться також:  Приватний сектор Ялти: огляд, кращі варіанти та відгуки туристів

Тут у Толстого діалектика душі героя відображена в духовному прозрінні П’єра. Йому вдалося осягнути цінність буденному, «негероической» життя. Після випробуваних в полоні принижень і побаченої вивороту відносин між людьми, після відкриття їм духовності в звичайних російських людей, таких як Платон Каратаєв, П’єр багато засвоїв для себе.

Він зрозумів нарешті, що щастя знаходиться усередині самої людини, задоволення його насущних потреб. За словами Толстого, його герой навчився бачити вічне, величне й нескінченне в усьому навколишньому. Він кинув трубу, через яку до цього дивився поверх голів людей.

Однак пошук істини дається П’єру зовсім не просто. Супроводжує цей пошук моральна напруженість у кризові моменти ще більше посилюється. Нерідко молода людина відчуває неприйняття навколишнього світу, людей і самого себе. Все бачиться йому огидним, заплутаним, безглуздим. Але за бурхливими нападами відчаю слід просвітлення. П’єр знову дивиться на світ очима щасливої людини, який осягнув мудрість і простоту людських відносин.

Новий П’єр

Під час перебування в полоні Безухов в перший раз відчув повного єднання з навколишнім світом. Снизошедшее на нього просвітління він відчуває і після звільнення – світ бачиться йому упорядкованим і розумним. Автор зазначає, що тепер у героя немає ніяких планів, він не має мети, але має віру, але не слова, думки і правила, а віру в живого Бога, якого він постійно відчуває.

Пройдені П’єром Безуховым етапи помилок, розчарувань, змінювали періоди духовного просвітлення, не розглядаються як моральна деградація, повернення на більш низький рівень самосвідомості. Його шлях – це складна спіраль, у якій кожен виток зводить героя на новий рівень духовної висоти.

Апогеєм розкриття діалектики душі в романі є знайомство в його прикінцевих рядках з новим П’єром Безуховым. Це людина, який переконаний у власній моральній правоті, але при цьому він не стоїть на місці, а бачить один з можливих шляхів свого розвитку і його взаємозв’язок з нової, прийдешньої епохи і новими життєвими обставинами.