Традиційна історія давньоруської культури включає два великих періоди – язичницький і християнський. Це обумовлено тим впливом, яке вплинуло прийняття християнства на весь подальший розвиток російської держави. З причини малої кількості інформації про період, що передував початку правління князівської династії Рюриковичів, вченим досить складно робити висновки про суспільний устрій, звичаї і побут наших предків. Проте існують окремі письмові свідоцтва, результати археологічних розкопок і дійшли до нашого часу залишки фольклору, вірувань і легенд сусідніх народів, які беруться в якості основи для опису язичницького періоду давньоруської культури.
Походження слов’ян
Найбільшою загадкою історії є походження древніх слов’ян. Ніяких точних джерел не існує, тому розглядаються найнеймовірніші теорії, наприклад походження слов’ян від скіфів. Літописець Нестор згадував, що слов’яни жили від Дніпра, Дунаю та Бугу (де були розташовані їхні міста) до самого моря. Ця територія греками називалася Стародавньої Скіфією.
Проте культура давньоруської Русі серйозно відрізнялася від скіфської. Саме це дозволяє історикам реконструювати події, датовані VII-VI ст. до нашої ери, які говорять про розорення скіфами давньослов’янських поселень у басейні Бугу, а також про активну торгівлю між слов’янами і скіфами.
Великі слов’янські міста відомі з III-VII ст. Саме з третього століття починає своє літочислення дохристиянський період розвитку давньоруської культури. Міста будувалися вздовж річок. Найвідоміші з них Смоленськ, Київ, Новгород. У них процвітало ремісництво, яке стимулювало торгівлю. Ріки використовувалися слов’янами як торгові шляхи. По Дніпру проходили маршрути, які дозволяли торгувати з греками. Вивозились мед, віск, хутра в обмін на предмети розкоші.
