Людям потрібні герої, точніше, не стільки вони самі, скільки легенди про них. Адже коли життя реальної людини обростає міфами, його так легко любити і захоплюватися ним. А ще краще – ставити в приклад. Такі люди не по-людськи ідеальні – вони чесні і безкорисливі, а вмирають не по дурості в п’яній бійці, а тільки здійснюючи великий подвиг в ім’я загального блага. І хоча все це казки, вони допомагають тим, хто вірить в них ставати краще і працювати над собою в надії досягти рівня свого героя. Давайте дізнаємося про одну з різновидів подібних ідеалів – про богатирів і витязях руської землі. Адже хоча за минулі століття навряд чи можна встановити правду про їхнє життя, але це були великі люди, саме пам’ять про них збереглася і донині.
Хто такі богатирі, і звідки походить це слово?
Даним іменником споконвіку називали воїнів, що володіють надлюдськими здібностями, як правило, фізичною силою і витривалістю. Найчастіше ці доблесні лицарі були героями народних середньовічних слов’янських билин і сказань. Основне заняття богатирів землі руської було захищати її від ворогів, а також мірятися силою і демонструвати молодецтво, здійснюючи подвиги.
Більшість лінгвістів сходяться на тюркському походження терміна “богатир” (“сміливий”, “герой-сміливець”). Ймовірно, що особливо відзначилися воїнів стали так називати з початком набігів на землі Русі степових кочових. А у них слово Bahādor означало спадковий титул, який діставався особливо відзначилися бійцям, аналог європейського лицарського титулу. В такому значенні вперше це іменник було згадано в китайському літописі VIII ст.
Про монгольських лицарів-богатирів є згадки і в італійських хроніках XIII ст., а також у знаменитому слов’янському документі XIII-XIV ст. – Іпатіївському літописі.
Невідомо, коли саме і чому чужоземним словом стали називати слов’янських витязів, які як раз і спеціалізувалися на захист від степових “богатирів”. Але вже в літописах XV – XVI ст. цей термін використовується у значенні слов’янський герой-захисник.
Є думка, що, стикаючись з доблесними русичами, монголи називали їх лицарями, тобто “богатирями”. Це назва сподобалося слов’янам через схожість зі словом “Бог”, і вони самі стали іменувати так власних героїв, як би натякаючи на богоподібність. Тим більше, що деяких богатирів землі руської ототожнювали з давніми божествами, наприклад Святогора. І хоча на період виникнення цього поняття Русь вже була хрещена, сам процес повноцінної християнізації зайняв кілька століть, і православ’я прижилося тільки тому, що ввібрало в себе добру половину язичницьких ритуалів і вірувань.
